fbpx
життєві історії
Коли Ярина народжувала, на дворі була страшна буря. Град та вітер, ніби передбачали якесь горе, одна Олена на коридорі тихенько промовляла молитву до Господа, щоб все добре закінчилось

Коли Ярина народжувала, на дворі була страшна буря. Град та вітер, ніби передбачали якесь горе, одна Олена на коридорі тихенько промовляла молитву до Господа, щоб все добре закінчилось.

Та Боженька вирішив забрати Ярину до себе, незважаючи на те, що на світ з’явилися дві чудові та здорові дівчинки. Мабуть, така була воля Божа.

Олена, бабуся новонароджених дівчаток, була вже не молода. Вона й сама народила свою Яринку в пізньому віці, схожий шлях чекав і саму Ярину. Так складалося життя, що вже майже в сорокалітньому віці вона була не заміжня. В її голові часто з’являлася думка народити, народити для себе.

Так і сталося. Яринка народила таких довгоочікуваних малят, та на жаль…

Біль, який пережила Олена, не передати словами. Вона розуміла, що одна не впорається з вихованням двох дітей. Тому прийняла найважче в своєму житті рішення: віддати одну дівчинку в дитячий будинок, з надією на те, що її удочерять хороші люди. Перед тим, як відмовитись від дитини, вона назвала її Улянкою, в честь своєї бабусі.

З пологового вона повернулася лише з Катрусею. Не легко їй було. Перший час приходила сусідка допомагати, у неї на пару місяців дитя старше, тому й давала поради по догляду.

Час минав, та Олена не розказувала Катрусі про сестру, хоча та, так часто мріяла про рідну людину, таку близьку, з якою можна поспілкуватись на різні дівчачі теми.

Катруся закінчила школу, вступила в омріяний вуз. Жила вона в гуртожитку, та про бабусю не забувала. Кожних вихідних вона приїжджала, привозила їй фрукти, печиво та такі улюблені бабусею цукерки.

Та одного разу їй серед тижня подзвонили сусіди, і сказали негайно приїхати додому, бабуся була в дуже важкому стані, і як ніколи, просила приїхати внучку. Катруся одразу ж все кинула і приїхала до бабусі, а та з порога, побачивши її, почала плакати та благала її пробачити.

Катруся ніяк не могла зрозуміти, за що має пробачати бабусю, адже та присвятила своє життя їй. Та зібравшись силами бабуся сказала: “Вибач мене доню, за все вибач. Я не така добра, як ти думаєш. Гріх мій є перед тобою. Перед тим як я піду назавжди, маю тобі про все розповісти. Мама ваша, Ярина, народила в ту ніч дві дівчинки, та я побоялася, що не впораюся, і забрала лише тебе. Твою сестру звати Уляна, і я б дуже хотіла, щоб ти відшукала її і попросила за мене вибачення, хоча розумію, що такі вчинки не пробачаються”.

Через деякий час бабусі не стало, а Катерина залишилася зовсім одна. Вона поставила за мету будь-якою ціною знайти свою, таку рідненьку Улянку.

Ні, я не напишу, що все це було легко та швидко. Проминуло багато часу, як дві сестри знайшлися. Обидві вони, в цей час, були заміжні. На цю зустріч не можливо було дивитися без сліз. Вони довгий час просто стояли і міцно обіймалися, в цей час, слова були зайві.

В той же день вони разом сходили на кладовище, де Улянка й поговорила з бабусею. Вона вважала, що пробачати бабусю було нізащо. Так вона вчинила, бо іншого виходу й справді не було.

Життя Улянки склалося добре. Довго в дитячому будинку вона не пробула, її удочерили хороші люди, і виховали як свою.

Тепер, дві рідні сестрички, як ніколи щасливі. Вони їздять один до одного в гості і насолоджуються часом разом, щоб надолужити втрачений.

Автор – Наталя У

Спеціально для  ibilingua!

ПЕРЕДРУК СУВОРО ЗАБОРОНЕНИЙ!

Фото ілюстративне – bbc-ccnn

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page