Коли Юля з чарівною посмішкою попросила 40 тисяч гривень на новий ноутбук, Світлана одразу кивнула, а про проблеми з електропроводкою в Оксаниній квартирі просто “забула”. Я знав, що моя мовчазна згода зробить із мене співучасника цієї сімейної драми, і це мене лякало.
Я відчув, що моя голова ось-ось лусне від напруги. Наша з дружиною Світланою домовленість, що ми любимо і підтримуємо обох наших дівчат однаково, тріщала по швах уже давно. Але останній тиждень став межею.
Світлана настільки очевидно демонструвала свою перевагу до молодшої, Юлі, що ігнорувати це стало неможливо. Старша, Оксана, знову була наче привид у нашому домі, її проблеми і потреби автоматично відсувалися на другий план, в той час, як Юлині бажання виконувалися миттєво.
Молодша, Юля, завжди була “маминою” донькою. Вона не відзначалася особливою старанністю у навчанні, але мала чарівну посмішку і вміла бути такою милою, коли їй щось було потрібно. Світлана обожнювала її. Зайвий раз не сварила, завжди знаходила виправдання її непунктуальності чи забутим обіцянкам. Це, мабуть, нормально, коли мати має тісніший зв’язок з однією дитиною, але в нашому випадку це перетворилося на щось більше, щось, що створювало нерівність та викликало глибоке засмучення в Оксани.
Оксана ж, наша старша, – повна протилежність. Вона тиха, дуже відповідальна, завжди допомагає, але не вміє “просити” чи привертати до себе увагу. Вона самостійно вступила на престижну спеціальність, сама знайшла підробіток, щоб оплачувати частину своїх витрат на навчання. Вона ніколи не вимагала, завжди була готова поступитися Юлі, і, здається, саме ця її поступливість стала для Світлани знаком, що Оксані “нічого не потрібно”, вона “сама впорається”.
Юля, звісно, знала про цю ситуацію і користувалася нею. Нещодавно вона заявила, що для її стажування за кордоном потрібен новий, дорогий ноутбук. “Мій старий вже просто не тягне потрібні програми, – пояснила вона, – без нього я втрачу таку можливість!” Світлана одразу загорілася.
– Богдане, Юлі треба новий ноутбук! – звернулася вона до мене. – Це ж її майбутнє, треба підтримати дитину! Ціни, звісно, зараз високі, десь тисяч 35-40 гривень.
Я просив Світлану подумати, що ми обговорювали ремонт у квартирі Оксани, яка винаймає житло і планує його викупити з часом. У неї там проблеми з електропроводкою, це вже питання безпеки. Але дружина навіть не дослухала.
– Ремонт зачекає! Це ж просто косметичні речі, – заявила вона. – А тут важливе стажування!
Я намагався пояснити:
– Та ні, Світлано, це не просто “косметика”. Це старий будинок, там справді є проблеми. Ми домовлялися, що 20 тисяч гривень підуть на Оксанину проводку, і ще 20 додамо їй на вікна, а ти – на ноутбук, який може почекати.
Світлана розсердилася.
– Ти завжди Оксану захищаєш! Їй завжди все не так!
Ось тут я й не витримав. Поставив свою філіжанку з кавою на стіл.
– Світлано, а ти хоч раз запитала Оксану, як вона почувається? Хоч раз поцікавилася, як їй дається цей ремонт? Чи ти помітила, що вона вже тиждень не спускається з верхнього поверху, щоб просто не перетинатися з нами і не чути про “важливість” Юлиних покупок?
Дружина подивилася на мене здивованим поглядом, наче я сказав щось незрозуміле.
– Я про це не думала, – прошепотіла вона.
– От у тому й справа, – продовжив я твердо, – ти не думаєш. Ти дивишся тільки на Юлю, наче у нас одна донька. Цього більше не буде. Ми відкладаємо 20 тисяч на ремонт електропроводки Оксані негайно. А ноутбук Юлі – купимо простіший, або ж хай вона додасть свої заощадження. Але жодної відкритої упередженості!
Після цієї розмови Світлана дещо змінила свою поведінку, стала більш уважною до старшої доньки, але мені все одно здається, що це не щиро, а вимушено. І я розумію, що мені ще довго доведеться виправляти цю ситуацію.
А ви, дорогі читачі, що думаєте? Як має вчинити батько, щоб відновити справедливість у сім’ї, не ображаючи жодну з доньок, але при цьому вказавши дружині на її неприпустиму поведінку?
