fbpx
життєві історії
Коли зять постукав в двері, я його не обдумуючи пустила, я ж то знаю характер дочки, відразу догадалась, що щось в них трапилося. – Стефанія Василівна. Олеся знову на мене надулася. Каже, що грошей мало в дім приношу. Приютите до зарплати у себе? А то Олеся ну ніяк без грошей не може! – Звісно, Романе, – відповіла я, і пішла в гостьову розстеляти диван. А наступного дня повернувся з відрядження мій Володя

Коли зять постукав в двері, я його не обдумуючи пустила, я ж то знаю характер дочки, відразу догадалась, що щось в них трапилося. – Стефанія Василівна. Олеся знову на мене надулася. Каже, що грошей мало в дім приношу. Приютите до зарплати у себе? А то Олеся ну ніяк без грошей не може! – Звісно, Романе, – відповіла я, і пішла в гостьову розстеляти диван. А наступного дня повернувся з відрядження мій Володя.

У спадок від чоловіка Стефі Василівні залишився скромний бізнес. На той момент його доньці було лише 5 років. Вона не стала продавати справу чоловіка і вирішила розвивати її. Цілих десять років їй знадобилося наполегливо працювати, щоб досягти підвищення доходу. І тепер вона з’являлася там лише час від часу, щоби проконтролювати ситуацію. Решта виконували підлеглі. А вона займалася собою та донькою.

Олеся в неї була розумна, але примхлива. Стефанія в ній душі не чула, а та цим користувалася. Зрозуміло, що Стефа в усьому їй догоджала. Адже в неї така ласкава дитина. Весь час Стефа присвячувала доньці, а на себе не вистачало часу. Та й не впевнена вона була, що уживеться з кимось.

Виросла її Олеся. Вже закінчила ВНЗ. Не хотіла працювати – вирішила відпочити від навчання. Хочеться ще побачити світ. Стефа не заперечувала – нехай відпочиває дівчинка. Усього вистачає. А робота нікуди не втече.

Але в цей час на життєвому шляху Стефи зустрівся залицяльник.

Дуже красивий, доглянутий, спортивний. Він уже був розлучений і в нього залишився син. Теж мав свою фірму. Лише Володя сам займався справами фірми. Тож доводилося часто їхати у відрядження. Одним словом, Стефа покохала ще раз. Тільки як бути з Олесею?

Дочка ходила на танці і почала розповідати мамі, як вона провела час:

– Пам’ятаєш, ма, Романа, з яким я нещодавно познайомилася?

Так. Непоганий хлопчина.

– Він мені запропонував вийти за нього заміж!

– Добре, доню. Ти прийняла його пропозицію?

– Зрозуміло, що ні. Я відповіла, що подумаю. Навіщо мені заміжжя? Мені б ще погуляти. Навіщо ця нудьга? І він простакуватий для мене.

Але Стефа не хотіла упускати такого шансу. Їй треба було влаштовувати своє життя.

– Олесю, мені здається, що ти не маєш упускати такий шанс. Ти не забувай – так і постаріти можна в дівках. Та й мені далі треба жити. Роман – хлопець чудовий. І подарунок я вам добрий подарую.

Кілька днів Олеся ще чинила опір, а потім здалася. Зіграли скромне весілля, не захотіла Олеся пишної урочистості та безлічі гостей. Не збиралася вона шикувати.

Ось тоді Стефа і познайомила своїх дітей з Володимиром.

– Як весільний подарунок я хочу подарувати вам квартиру — молода сім’я повинна жити окремо.

Олеся була приємно здивована. Зрозуміло, що Роман був не найгіршим варіантом, тільки як чоловік він був Олесі не потрібен. Як з’ясувалося, таким чином мама просто її позбулася. Спеціально квартиру подарувала. На чоловіка проміняла! Роман навряд чи зможе стабільно заробляти на всі її забаганки. Тож доведеться тепер попрацювати.

– А мати з вітчимом по курортах роз’їжджатимуть?

Стефа з Володимиром вирішили поїхати на море відпочити. А Олеся ніяк не могла заспокоїтись — вона хотіла “віддати” матері за зіпсовану долю. І чоловік їй не догодив. І вітчим – зла була на весь світ. Вона вигадала вихід із ситуації.

– Стефо Василівно, я побуду трохи у вас — Олеся насупилася і додому мене не пускає. А в мене зарплата лише на початку наступного місяця. — сказав тещі зять, коли вона відчинила двері.

– Які питання, Романе, заходь. Я поговорю з дочкою.

А Олеся вже надзвонювала Володі і скаржилася на свою матусю та чоловіка, які за їхніми спинами крутять кохання. Вона їх нібито застукала. Володя зірвався і поїхав до Стефи, щоб особисто переконатись у словах Олесі. Коли він під ранок повернувся з відрядження, відчинив двері своїм ключем, то Стефанія на кухні готувала сніданок, а Роман сидів поруч і пив каву. Володя зрозумів, що Олеся була права. Він почав говорити:

– Так ось як ти мене чекаєш? На молодих потягнуло? Не думай більше телефонувати мені — я не хочу тебе більше бачити!

Стефанія здивувалася тим, що відбувається, і тому не могла навіть слова вимовити. Адже за нею вини не було.

Того ж дня вона поїхала до дочки. Навіть не плакала, хоч її образили до глибини душі.

В обід вона приїхала в дім доньки і побачила, що та ще валялася в ліжку, довкола бруд та пилюка.

– Доню, ти чим займаєшся з ранку до вечора, що ніколи і підлогу помити?

– Так ще рано — могла б і попередити про приїзд.

– Вже обід!

– Я вчора допізна святкувала втечу чоловіка. Він тепер живе із більш господарською жінкою. — тон Олесі був уїдливим.

– То це ти все влаштувала?

– Звісно. Мені важко з ним жити. А Володі я зателефонувала. Не може ж так бути, щоб у тебе все чудово складалося, а я кукувала на самоті.

– Якщо ти так до мене ставишся, то й від мене пощади більше не чекай.

Я виключаю тебе зі своєї спадщини. І на роботу до моєї фірми можеш не приходити. Роман розлучиться з тобою та забере свою частину квартири. До мене можеш не приходити.

– Не дуже й хотілося! Не потребую такої матері!

Стефанія зачинила двері і більше не чула слів розлюченої дочки. Вона плакала, не в силах зрозуміти, як змогла виховати таку дитину. Це була найглибша яма в її душі. Вона продала квартиру, купила будиночок за містом та відкрила за місцем філію фірми.

Життям доньки вона більше не цікавилася.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!