Матеріал відредагований журналістами сайту ibilingua.com
Колись цю неймовірно повчальну ПРИТЧУ розповіла мені бабуся. Я так сильно перейнялась почутим, що зрозуміла свою найбільшу помилку в житті. Тепер я з гордістю скажу – я щаслива! І буду передавати цю мудрість з покоління в покоління!
Притча
Одного разу маленька дитинка підійшла до дверей. Зіпнулася на пальці і потягнулася маленькими ручками до ключів, які, гойдаючись, зацікавили її.
З великими зусиллями цікаві ключики опинилися в руках і, мов маленькі дзвіночки, задзеленчали у руках дитини. І знову двері, і знову намагання вцілити в замок ключами. Однак це не легко дитині. Невдоволення, крик і перші сльози, які скочуються по пухкеньких щічках. Крик про допомогу. Ось рідні руки матусі підіймають маля. Сльози перемінюються на радість, і на обличчі народжується тепла усмішка. І ця усмішка є результатом дитячої наполегливості й витривалості у досягненні мети. Таким чином діти дають приклад для наслідування. А саме – як осягнути щастя.
У наших руках ми тримаємо ключі до щастя. Однак деколи здається, що воно є недосяжним для нас. Через наші сумніви й страхи ці ключі летять в різні боки, і ми відчуваємо себе розбитими, нещасливими. Щоб ці ключі знайшли своє призначення, потрібно не боятися просити про допомогу.
Так наше прохання стає молитвою. Від нашої наполегливості, і навіть наших сліз залежить, чи ми будемо вислуханні. Не біймося просити. Хай відповідь на наші прохання не забариться і відобразиться через усмішку на нашому обличчі.
Будьте здорові та щасливі і нехай береже вас Господь!
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Бажаєте бути в курсі всіх новин? Підписуйтесь на нашу сторінку у фейсбук за посиланням ibilingua.com