Колишня дружина Ореста, хоч і жила в сусідньому під’їзді, та все робила для того, щоб батько не зустрівся з дочкою. Не дозволяла вона підходити до дитини і бабусі з дідусем. Всі, хто знав цю сімейку, дивувалися такому її відношенню. Ну добре чоловік, “чужа сім’я, темний ліс”, але що такого поганого могли зробити баба з дідом? А одного дня Орест прийшов на роботу і здивував співробітників заявою. І ви знаєте, добре що додумався.
***
Остап працював на нашій фабриці в конторі програмістом, часто приходив до нас у відділ щось відремонтувати або встановити якесь оновлення на комп’ютер.
Перед Новим роком Остап забігав до нас і нагадував – подарунок дружині не віддавати.
Справа в тому, що на нашій фабриці, як і в більшості організацій, до Новорічних свят видають солодкі подарунки дітям співробітників.
Остап і попросив такий подарунок його дружині не віддавати, а передати йому. З дружиною він був розлучений. І за ці подарунки лайка була кожен Новий рік.
Він говорив навіщо маленькій дитині цукерки, сама колишня з’їсть. А вона говорила навіщо подарунок йому? Щороку вона приїжджала і робила на заводі бучу”. Справа доходила до голови профкому.
Одружився Остап спонтанно, зі своєю однокласницею, прожили разом вони трохи більше року, в шлюбі з’явилася дочка. Незабаром дружина подала на розлучення і на аліменти. І чомусь заборонила бачитися з дитиною. Жили вони в сусідніх під’їздах одного будинку.
Тому навіть з дитиною у дворі вона не гуляла, щоб не зустрітися з Остапом. Батькам колишнього чоловіка доступ до дітей теж був закритий. Хоча що поганого могли зробити бабуся і дідусь? Погуляти з онукою і подарувати іграшку?
Так тривало близько п’яти років. Він неодноразово судився і вимагав зустрічей з дитиною, суд вигравав, але колишня дружина продовжувала ховати дитя.
Весь цей час тривали чвари, суперечки, вона приходила до нього на роботу, з’ясовувала чи платить він всі аліменти, приховує чи частину… замучили всю бухгалтерію своїми питаннями.
В один із днів Остап прийшов як завжди по роботі до нас у відділ і ми запитали як справи. Сказав, що знову збирається до суду, втомився від всього цього з колишньою дружиною і… що хоче зробити тест ДНК…
Чесно, ми просто подумали, що хлопець трохи того… або ціну набиває собі… і забули б про це якби одна співробітниця жартома не сказала – ну ти нас тримай в курсі подій, телефонуй прямо з суду.
І ось по весні сидимо працюємо, дзвінок на службовий міський телефон. І гучний крик співробітниці: “Та ну!”
Подзвонив Остап, вийшов із залу суду, колишня сама зізналася суду, що дитина не його і претензій більше не має…
Ми були здивовані.
Пізніше він прийшов до нас з подробицями. Тепер він готував позов на відшкодування аліментів.
Виходить, дама, коли виходила за Остапа заміж, вже була при надії. Просто знайшла дурника, він повірив.
А ще ми зійшлися на думці, що колишня просто не мудра якась. Ну зустрічався б Остап з дитиною, гуляв… Для чого було перешкоджати? Дід з бабусею любили б дитя. Навіщо сама довела до цього всього? Ще й на гроші потрапила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
