Я не люблю своїх батьків, і не можу забути і пробачити їм своє нещасливе дитинство. У мене було все, що потрібно для дитини, але от нормального ставлення не було.
Мені постійно робили зауваження з приводу і без. Щоб я не сказала, мама завжди намагалася мене підкреслити, що я все завжди роблю не так, може це відбувалося і несвідомо, але мені від цього не легше. Такі вирази, як “мала ще, мене вчити”, “яйця курку не вчать”, “у людей діти, як діти, а в мене якесь покарання”. Це при тому, що я була звичайною дитиною, вчилася добре і нормально себе вела.
Коронною фразою мами було: “Коли будуть у тебе свої діти, тоді і зрозумієш, як це”. І ось я виросла, у мене свої діти, яких я дуже люблю. У мене з ними хороші, дружні відносини, але мама і тут не заспокоюється, каже, що я багато їм дозволяю, і на старість вони мене здадуть в будинок для пристарілих.
Мені набридло все це слухати, і я висловила їй все, що тримала в душі всі ці роки. Батько почав говорити, що я невдячна, а мати сказала, щоб я більше не переступала поріг їхнього будинку. Своєї провини я не відчуваю, їх моралі і нелюбов зіпсували мені дитинство, і навіть зараз вони не хочуть це розуміти.
Я не спілкувались з ними місяць, а два дні тому зателефонувала мати, каже, як ні в чому не бувало, кличе в гості, але у мене немає бажання їх бачити. Мої діти теж їх не люблять, хоча і не показують це. Навіть мій кіт, коли приходить мама, залазить під диван і сидить там, поки вона не піде.
Ні, мої батьки не погані люди, але таких неосвічених егоїстів я ще не зустрічала. Всі родичі у них погані, важко слухати, коли вони обговорюють когось із сусідів, для них це улюблена тема. Як не дивно, але мені в цей час, що ми не спілкувалися, було дуже комфортно, і ось тепер я думаю, навіщо мені починати все спочатку, розумію, що вони не зміняться вже ніколи. А з іншого боку – вони мої мої батьки…
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – bt-women
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
