fbpx
життєві історії
Костик стояв і тримав листок в руках. Потім шмигнув носом і повільно пішов на кухню. На кухні було тихо і темно. Мама мовчки сиділа на стільці

– А ось і Костик зі школи прийшов! Ми з Мишком тебе вже зачекалися! – ласкавий голос мами, радісне сопіння трирічного братика, аромат маминих млинців.

Як добре з морозу вбігти додому, кинути в передпокої засніжений портфель і пальтечко, погріти замерзлі руки під гарячою водою у ванні і сісти за стіл на затишній кухні, де світло і тепло, і так смачно пахне. І мама наливає запашний чай у велику чашку з квіточками, це його, Костика, чашка, і накладає на тарілку рум’яні млинці прямо зі сковорідки – чекала мама свого синочка. А за вікном – заметіль, сині сутінки спускаються на засніжене місто. Нічого, нехай спускаються – в будинку світло і тепло! І під ногами вже повзає Мишко зі своєю улюбленою машинкою.

– Синку, ти чого такий замислений? Їж, а то охолоне!

– Мамо, а до нас сьогодні приходив му… ні, про… немає, мудсмен, коротше!

– Омбудсмен?

– Ага… У нас це… пілотний… не пам’ятаю. Загалом, щось пілотний такий…

– І що?

– Мамо, ми неправильно живемо! Зовсім неправильно!

– Чому?

– Ну ось, дивися: діти – це насправді не діти!

– Як це?

– Ну ось! Вони – люди! Розумієш?! Такі ж люди, як дорослі! І у них теж права є!

Мама замислилася. Костик схвильовано продовжував:

– Ось мене, наприклад, не можна лаяти, не можна позбавляти мене моїх прав на особисте життя…

– На особисте життя !

– Так! Ось, наприклад, я хочу гуляти ще, а ти мене вже додому кличеш, або я хочу на комп’ютері погратися, а ти мене в магазин за хлібом посилаєш… А у мене є право на відпочинок! Або ось: у мене має бути повноцінне харчування: фрукти, м’ясо! А у нас же не завжди фрукти бувають, так? Так ось – це порушення моїх прав! А пам’ятаєш, мене тато ляснув? Ну коли Мишко мене розсердив, і я це… ну як дядько Вітя з першого поверху, ну вилаявся… Пам’ятаєш? А тато мене ляснув! Це взагалі грубе порушення моїх людських прав! За це мене навіть у вас відібрати можуть! Гаразд, мамо, ти не переживай! Стало прикро, так?

Мама мовчала.

– А ще цей, як його… сказав, що ми свої права захищати повинні! Ось, наприклад, наша Лобода Іванівна затримає нас після дзвінка, ну там оголошення якесь зробити, а це порушення прав людини! Або заматюкалася вона на нас, пригрозила вигнати з класу, а це теж не можна! І її навіть звільнити можуть!

– Костику, а тобі не шкода буде улюблену вчительку? Адже вона вже немолода… Всі сили вам віддає … Не шкода?

– Так шкода, звичайно… Вона добра… Але ж потрібно, щоб все правильно було, так?! Як же права людини?!

Мама уважно дивилася на Костю і мовчала. Задумливо якось так мовчала…

Кості стало шкода маму: вона у нього дуже хороша все-таки, і він дуже її любить насправді. Але ось одну штуку потрібно буде все-таки зробити. Костя допив чай, порився у все ще крижаному портфелі і вирвав із зошита аркуш в клітинку.

– Мамо, ти не переймайся! Я все розумію! Я як і раніше буду за хлібом… І з Мишком… тільки ось що… ом… про… Одним словом, нам розповіли про мотивацію. Ось це, по-моєму, правильно! А то я у вас з татом зовсім невмотивований якийсь росту! А так не можна! Почекай, я тобі покажу!

Мама почала мити посуд, а Костя пішов в кімнату, сів за письмовий стіл, і поки Мишко повзав поруч з ним на килимі, старанно розкреслив листочок. Трохи подумав, хвилин десять писав, від старання закусивши губу, а потім, трохи ніяковіючи, приніс мамі. На листочку великими, нерівними літерами було написано наступне:

«За минулий тиждень:

Грав з Мишком – двадцять гривень.

Ходив два рази в магазин – тридцять.

Прибирав за Мишком його іграшки – двадцять.

Прибирати в дитячій кімнаті – тридцять.

Разом: сто гривень».

Мама уважно прочитала. Машинально зазначила пару граматичних помилок. «Двадцять гривень» за гру з Мишком переправлялися кілька разів: спочатку «тридцять», потім знову «двадцять». Мама сумно посміхнулася: син коливався і написав менше. Потім мама зітхнула і запитала тихо:

– А у мене права є?

– Мамо, у тебе ж вони завжди є, ти ж доросла!

– Можна мені теж дещо записати?

– Можна…

Мама пішла до письмового столу, задумалася, і поки Костик захоплено катав з радісним Мишком машини, щось писала. Спочатку вона посміхалася, ніби придумала якийсь жарт, а потім чомусь засмутилася і, закінчивши писати, простягнула листок синові і пішла на кухню.

Мишко зосереджено намагався зробити караван зі своїх машинок, а Костя став читати. Рідним маминим почерком, круглими красивими буквами було написано:

«Прання, прасування білизни.

Прибирання квартири.

Приготування обіду і смаження млинців».

А потім почерк мами перестав бути красивим, а став трохи кривуватим, ніби мама погано бачила, що писала:

«Тривога і хвилювання, коли я чекала тебе, синку.

Біль, коли ти з’явився на світ.

Безсонні ночі, коли у тебе різалися зубки.

Сльози і страх за тебе, коли ти хворів.

Вечори, коли я допомагала тобі з уроками, читала тобі твої перші книги.

Вихідні, коли я водила тебе в зоопарк, в ляльковий театр, на гурток.

Перша сивина у моєму волоссі, коли ми з татом весь вечір шукали тебе, а ти загрався на будівництві з хлопцями і впав в яму, і ми знайшли тебе тільки пізно вночі.

Мої сили, мої труди, моє життя.

Все це – безкоштовно. Просто тому що я люблю тебе».

Костик стояв і тримав листок в руках. Потім шмигнув носом і повільно пішов на кухню. На кухні було тихо і темно. Мама мовчки сиділа на стільці.

Костик підійшов до неї, уткнувся в старенький мамин халатик і заплакав. Він плакав, наче малюк. Як Мишко.

А мама тихо гладила його по голові.

Автор: Ольга Рожнева

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page