Галина Петрівна дуже сильно любила свого сина. Так сильно, що одружився її Іванко аж в тридцять п’ять років – до цього всі дівчата були абсолютно негідні її золотка.
Нарешті вийшло – дівчина, звичайно, була аби що, ні обличчя, ні розуму, ні працьовитості, але свекруха старіла, і потрібно було пристроювати синочка хоч якось. Жити стали разом: по-перше, Іванко був не дуже-то і добувачем, а, по-друге, як відпустити його – Леся ж його голодом заморить, жиром заляпає, пилом засипле.
Галина Петрівна намагалася бути чудовою свекрухою: виходила зі своєї кімнати дуже рідко, віддала молодим дві полиці в холодильнику і половину своєї шафи з посудом і майже не коментувала те, що відбувається. Але.
По-перше, вона без кінця готувала різні смаколики, мчала на кухню вранці, в обід і ввечері, щоб накрити коханому Іванкові на стіл – невістці при цьому тарілку з виделкою не ставила, а навіщо, у неї ж є свої столові прибори і свій посуд , і свій суп.
По-друге, вона без кінця прала і штопала – тому що нинішня безрука молодь хіба ж випере і заштопає?
По-третє, кожен раз, коли у синочка був поганий настрій, Галина Петрівна йшла до невістки і довірчим тоном питала: “Дитинко, а “там” – у вас все добре? Щось Іванко сам не свій ходить – може, щось не так ти йому робиш?”
Одним словом, Іван був стовідсотково впевнений, що дружина у нього – ледаща, їздить на горбу у матері, та ще й чіплявся до Лесі: чим же мати тобі не догодила? Танцює з ранку до вечора на кухні!
Ось така моя історія…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – mommybites
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
