Ми з чоловіком Ярославом навчалися разом в університеті, я на факультеті іноземних мов, він – на економічному. На 4 курсі розписалися. Я з нашого обласного центру, Ярослав – з райцентру неподалік.
Жити лишилися в області. Від моєї бабусі мені лишилася двокімнатна квартира, а батьки навпіл склалися і допомогли з ремонтом. Народилася у нас Златка, а через три роки і Андрійко.
Я в обох декретах вже всіляко підробляла перекладами, курсовими, дипломними. Після Андрійка спочатку вийшла на своє старе місце роботи викладачем, але активно шукала кращу роботу. А якщо робити щось – воно обов’язково вийде. Я через різних знайомих почала брати участь в якості перекладача у різноманітних заходах і конференціях, а потім мене запросили в посольство, де я працюю і зараз.
А Ярик мій виявився якийсь не пробивний. Як влаштувався після університету в бухгалтерію одного середньостатистичного підприємства, так там і працює.
І з моїми, і з чоловіковими батьками ми прекрасно спілкуємося, зустрічаємося з ними у вихідні, відзначаємо разом родинні свята, їздимо до них в гості, а вони – до нас. Все це не надто часто, все в міру.
У нас є можливість няні для Андрійка, раз на рік літаємо відпочивати, два-три рази на рік десь їдемо по Україні, маємо простеньку іномарку. Не шикуємо, але і ні в чому не потребуємо. Все всіх влаштовує, якби не одне маленьке «але».
Кожного разу, коли приходить до нас в гості або навіть у телефонній розмові зі мною, мама мого чоловіка Ярослава мені вичитує і дорікає, що гроші в нашій родині у мене, і її синочок у мене на кожну пляшечку пінного просить, на одежину чи на деталь для машини.
Не повинно, на її думку, так бути, адже чоловік – голова сім’ї! І Ярослава, я вам скажу, такий розклад не дуже влаштовує, тому і скаржиться іноді мамі. Але в цілому він давно змирився і його все влаштовує, адже якщо б не влаштовувало – щось би міняв, я так вважаю.
А вся справа в тому, що у мене зарплата 28-30 тисяч на місяць, а у Ярика – 7 тисяч на руки. Тобто його заробіток у порівнянні з моїм – копійки. Тому я і заправляю сімейним бюджетом, зарплату він мені віддає, а йому я видаю гроші, якщо треба купити продукти, на кишенькові витрати, комунальні заплатити чи машину заправити або полагодити. Саме зі своєї кишені я одягаю дітей, практично годую всю родину, забезпечую нам можливість відпочинку.
Тому вважаю, що все справедливо. А якщо Ярославу і його мамі хочеться по-іншому – що ж, тоді б йому давно варто було зайнятися пошуком більш високооплачуваної роботи. Але чоловік цього не робить, і, значить, банкую в нашій родині саме я, подобається це Вірі Степанівні, чи ні.
А ви на чиїй стороні, тільки чесно?..
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
