fbpx

Кожному з дітей, включаючи Віталія, він залишив по 3-кімнатній квартирі і рахунок в банку з пристойною сумою. Другу частину заповіту юрист мав озвучити через 6 місяців. Мама почала говорити Віталику, що він зайвий. Натякала йому, що після закінчення університету Віталію потрібно виїхати з їхнього будинку і жити окремо. – Тобі батько квартиру подарував, ось і відпрацьовуй, забирай бабусю собі!

Тата мого чоловіка не стало, коли Віталію було всього 6 років. Мама чоловіка деякий час жила сама, а потім вийшла заміж за типового бізнесдіяча з 90-х. Діяч цей, до речі, вчасно зміг вивести бізнес на абсолютно законний рівень і до кінця двохтисячних був респектабельним бізнесменом.

Моя свекруха народила другому чоловіку ще двох дітей: Вероніку і Сашка. Сам вітчим ніколи не ділив дітей на своїх і чужих, ставився до всіх однаково. Але мама почала говорити Віталику, що він зайвий. Натякала йому, що після закінчення університету Віталію потрібно виїхати з їхнього будинку і жити окремо. Вероніка і Олександр теж постійного його дорікали.

У 17 років Віталій переїхав жити в гуртожиток, а в 19 розкрив орендував квартиру на свої гроші. Ми познайомилися в на третьому курсі, почали зустрічатися, а потім вирішили одружитися. З його родичів на наш розпис приїхав тільки вітчим, мати, сестра і брат придумали якісь безглузді відмовки і залишилися вдома.

Через 6 років після нашого весілля свекор почав дуже хворіти,  тому моя свекруха розпоряджалася його майном. Незабаром вітчима Віталика не стало.

Виявилося, він залишив заповіт – кожному з дітей, включаючи Віталія, він залишив по 3-кімнатній квартирі і рахунок в банку з пристойною сумою. Другу частину заповіту юрист мав озвучити через 6 місяців на прохання вітчима.

Свекруха була у гніві, що Віталію дісталася така ж частина майна, як і її молодшим дітям, але вона все ще плекала надію, що бізнес він залишить їй і спільним дітям. Щоб насолити нам, вона просто взяла і привезла стареньку маму вітчима до нас. Без дзвінка, без попередження. Вони просто приїхали з речами на таксі.

Ми, звичайно ж, не виставили бабусю Клавдію на вулицю, виділили їй кімнату і почали жити разом.

Клавдія Микитівна виявилася дуже приємною жінкою і доглядала за собою сама, тільки біля плити стояти не могла вже, зате обожнювала ходити на ринок і скрупульозно вибирати продукти.

Зовсім непомітно для нас минули півроку, юрист знову зібрав усіх спадкоємців, щоб зачитати другу частину заповіту. Свекор заповідав все своїй старенькій мами, а це, на хвилиночку, будівельна компанія, 2 магазини будматеріалів, стоянка для вантажівок і невеликий готель.

Свекруха відразу почала кричати, сипати обурення, а Вероніка з Сашком перечалися, хто повинен забрати Клавдію Микитівну.

– Бабусю я до себе заберу, ремонт якраз зробив недавно, моя дружина – медсестра, у нас їй буде добре, – заявив Сашко.

– Ні, бабусі краще у мене, я за нею доглядати буду краще, ніж твоя дружина, все-таки рідна внучка, – парирувала Вероніка.

– Молодь, а мене запитати забули? – зупинила Клавдія Микитівна, – я нікуди не хочу переїжджати, мені у віталика добре.

Рідня чоловіка після такого перестала спілкуватися  з нами і з бабусею, і дзвонили тільки для того, щоб просити грошей. Само собою, ми їм відмовляли. Клавдія Микитівна взяла собі гроші і переїхала в хороший будинок для людей похилого віку. Нам так і сказала, що не хоче заважати, попросила тільки частіше відвідувати її.

Там вона знайшла подругу і одного цікавого чоловіка, з яким частенько ходить на прогулянки берегом озера.

Віталику вона подарувала весь бізнес, чим викликала чергову хвилю обурення з боку свекрухи. Бізнесом зайнялася я, а Віталій вирішив розвиватися далі у своїй професії.

Брат і сестра Віталія іноді з’являються, просять взяти їх на роботу на керівні посади. Коли запропонувала Сашку попрацювати далекобійником, а Вероніці на ресепшені в готелі, вони з кислими обличчями відмовилися.

Що ж, мабуть, залишені батьком гроші у них скінчилися, але ж працювати вони не звикли, ось у чому вся справа. Мама Віталія з нами не спілкується зовсім, навіть онучку тепер не вітає з днями народження… Ось вам і найближчі люди.

Та ми не сумуємо: у нас є все, необхідне для щасливого життя, ми багато працюємо, а для спілкування є батьки, друзі і, звичайно, Клавдія Микитівна.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page