Кожну свою покупку я повинна аргументувати перед Орестом. – Для чого Дмитрику комбінезон? Торішній же в хорошому стані. Та й хто його знає, яка зима цього року буде. Не замерзне, – каже мені чоловік. І це при тому, що собі може одяг дорогий купити, коли просто прогулюється по торговому центрі. Моє терпіння луснуло. – Мам, приймете нас з Дмитриком на деякий час, ми розлучаємось. – Та такого чоловіка, як твій Орест, в ноги цілувати потрібно. Що ж ти коїш!
Юля, моя подруга, вирішила розлучитися з чоловіком. Попросилася тимчасово пожити з дитиною у своїх батьків. Тимчасово – це на пів року, поки вирішується питання з розміном квартири і ремонтом.
Розповідає, що батьки – ні в яку: “Згоди на розлучення не даємо, а якщо ти все ж вирішила, то на нас не розраховуй”. Аргумент: “Мама, я з ним нещаслива” – не вважається вагомим.
“Орест, наш зять, дуже хороша людина. Ти хоч на одну погану звичку його вкажи, слова грубого ніколи не сказав тобі, посада хороша, зарплата – ось що тобі ще треба?” – каже мама.
Ага, відсутність недоліків вже вважається головним достоїнством. Слова-то грубого він може і не сказав, так він і ласкавого не сказав, та й про всі уїдливі коментарі мамі ж розказувати не будеш.
Зарплата, кажеш? Є така справа, висока зарплата і просування по службі.
Тільки витрачає Орест цю зарплату за своїм розумінням: сьогодні курку купить, завтра ремонт у ванній затіє – радитися і разом приймати рішення – це не в його правилах.
Загалом, у мене ніякої стабільності. Щоб дав грошей на зимовий комбінезон дитині, це ще потрібно довести, що цього року буде зима злюща, і покупка, ну дуже ця потрібна…
Всі мої пориви і починання рубаються на корені: ти не впораєшся. Намагалася не звертати уваги, так він ще й палиці в колеса вставляє. Ось, наприклад, вирішила я змінити роботу.
“Замахнулася” на відповідальну і високооплачувану посаду. І нехай Орест постійно повторював, що я не впораюся, це не прибрало в мені віру в себе, тим більше освіта і кваліфікація дозволяють, досвід роботи теж є.
Дитина хворіла, але Орест обіцяв приїхати раніше і посидіти з нею – мені потрібно було представити готовий проєкт на другу (вирішальну) співбесіду. Та-да-м. Він не приїхав. Причому навіть заздалегідь не попередив – все в останній момент. Ось як я можу до нього ставитися?
Чомусь у нас непорозуміння і щастя в шлюбі сприймається суспільством як нешаноблива причина для розлучення.
“Кажуть, що з жиру бішусь, ще пошкодую, до Ореста черга вишикується, а я стану розлученою з дитям на руках – ділиться подруга.
Якщо вже навіть мама не розуміє, що про інших говорити… Тільки я виходила заміж, щоб мені з Орестом було краще, ніж однією бути. А зараз у мене постійний стрес. Я себе втрачаю в цих відносинах.
А багато хто живе так все життя, керуючись принципом: “У інших ще гірше” або “дитині потрібен батько”.
Тільки навіщо орієнтуватися на гірші практики? Навіщо показувати дитині такий приклад сім’ї, де батьки ледве терплять один одного, зате з боку “все чудово”?
Вже краще одній з дитиною на руках, ніж з таким “чоловіком”. Що порадите з цього приводу?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
