fbpx
життєві історії
Краще донечко, пиши, як у вас. А я тобі лиш раз розповім про все це, і в останнє, адже ти просиш, українською. Так, нам дуже важко, було місто – тепер руйнації, ніякої цивілізації. Але ми з татом і іншими розуміємо, заради чого це – заради майбутнього, просто треба почекати. Союз має відродитися, це наша велика мрія

Привіт, донечко! Я рада, що у вас все добре, що вам подобається в Ужгороді. Але я колись там була, ще молода, в санаторії – не мої це краї, все чуже, люди і їх мова не зрозумілі. Ми тут, на сході, переважно інші. А такі, як ви, вже майже всі виїхали. І це добре для всіх.

Краще донечко, пиши, як у вас. А я тобі лиш раз розповім про все це, і в останнє, адже ти просиш, українською мовою. Ти знаєш, що ми з татом спілкуємося і думаємо російською. І цього вже не змінити, особливо тепер.

Так, нам дуже важко, було місто – тепер руйнації, ніякої цивілізації. Ні лікарні у нас зараз, ні аптек, ні роботи.

Трохи починає «прокидатися» ринок на руїнах і згарищі – люди з сіл якісь якусь продукцію свою возять, та з гуманітарки російської і з Донецька живемо в основному.

Але ми з татом і іншими, хто залишився (а нас, ти ж знаєш, доволі багато), розуміємо, заради чого це – заради майбутнього, просто треба почекати.

Обіцяють нам, що скоро запрацюють основні підприємства міста – залізниця, молокозавод, пошта, а до осені відбудуються кілька шкіл – і вже буде легше, буде в людей робота.

Союз має відродитися, це наша велика мрія. Адже в Союзі нам жилося набагато краще, ми були впевнені у завтрашньому дні. Ми вчилися і знали, що будемо працевлаштовані. Ми не літали в Єгипти, але знали, що зарплат вистачить на Крим.

Частково медицина була безкоштовною, а на вас з братом маленьких я отримувала безкоштовно все дитяче харчування. У їдальні нашій на фабриці ми теж ні за що не платили – все оплачувало підприємство.

А яка культура була! Пісні, кінофільми… Де все й поділося за ці 30 років.

Та ми знаємо, що все відродиться. Велика дуже ціна, але так було завжди – великі цілі досягаються великими жертвами.

Знову має народитися країна єдиного народу, сильна і незламна. Ти цього не зрозумієш, але я й не чекаю від тебе, що ти розділиш наші з татом погляди.

Для мене головне – щоб у вас і онуків все було добре. А ми тут справимося, ти не турбуйся.

Дякую за пропозицію вивезти нас, але ти знаєш відповідь: ми з татом у себе вдома, на своїй землі. Так, вікна поки що закриті плівкою, але дах вже перекрили, тож і інші труднощі подолаємо.

Я і ви, ми сподіваємося, що скоро все закінчиться і ми знову зможемо бачитися, ви до нас приїдете в гості.

Обіймаємо тебе і Каролінку з Тарасиком міцно! Привіт Микиті. Ти пиши частіше, доню, інтернет, як бачиш, у нас працює вже більш менш добре. Тому до зв’язку, цілую вас всіх!

(Лист від моєї мами з окупації…)

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.