fbpx
життєві історії
 – Краще ми розлучимося, але роботу я шукати не буду. Роботодавці не цінують моїх здібностей, – заявив мені чоловік Антон. – А як же наші кредити і борг моїй мамі? – поцікавилася я. Не хоче, щоб в трудовій книжці був запис про низьку посаду, він же в минулому начальник

 – Краще ми розлучимося, але роботу я шукати не буду. Роботодавці не цінують моїх здібностей, – заявив мені чоловік Антон. – А як же наші кредити і борг моїй мамі? – поцікавилася я.

З чоловіком Антоном прожили в шлюбі 5 років. Переїхали в інше місто, зняли тут квартиру. Через два роки з’явилася жадана донечка.

Жили ми не бех дрвбних непорозумінь, але намагалися не з’ясовувати стосунки при дитині.

Але рік тому Антона скоротили на роботі, грошей стало дуже не вистачати і сваритися ми стали все частіше і частіше.

Антон ніяк не міг знайти роботу, а тут ще це у світі… Всі сидять по домівках, влаштуватися на гарне місце складно, а на таке-сяке він йти не хоче, говорить, що його здібності не цінують і мало платять. Не хоче, щоб в трудовій книжці був запис про низьку посаду, він же в минулому начальник, може зіпсувати трудову.

Підробляв якийсь час неофіційно, приносив копійки, виживали, в основному, на мою зарплату. Було дуже важко. Оплата квартири, комуналки, їжа, лікарі. одяг…

Я і підробітки беру постійно, а чоловік з донькою сидить, часто навіть не може вдома прибрати і приготувати, придумуючи якісь відмовки. Звідси і непорозуміння між нами.

Я дуже втомлююся, а він не хоче ворушитися. Допомоги теж ні від кого немає. Повернулися б назад в своє місто, але і там ніхто нас не чекає. Роботи там так само немає, а прийняти нас трьох навіть тимчасово пожити ніхто не може.

І ось після чергової розмови, Антон сказав:

 – Краще ми розлучимося, але роботу я шукати не буду. Роботодавці не цінують моїх здібностей, – заявив мені чоловік Антон.

– А як же наші кредити і борг моїй мамі? – поцікавилася я.

– Розбирайся, як хочеш, – відповів. – То твоя мама, прообачить тобі.

І чоловік зібрав речі і поїхав до батьків. Сказав, що подасть на розлучення. Я залишилася зовсім сама з донькою.

Намагалася дзвонити йому, переконувати поговорити, повернутися, не поспішати, вибачалася за запальність, але він стоїть на своєму. Каже, що втомився від усього і більше не кохає мене.

Через кілька тижнів Антон взагалі перестав виходити на зв’язок.

Дзвонила його мамі, вона каже, що він знайшов у них якусь дрібну неофіційну роботу, подав на розлучення і чути про мене не хоче.

Гаразд я, а як же дочка? А допомагати їй? Дзвонити хоча б? Він просто поїхав і покинув нас. Я сама не тягну знімну квартиру. Мої батьки відмовляються мене приймати навіть тимчасово, у них своє життя і я повинна сама розсьорбувати кашу, яку заварила. До того ж, не думаю, що мама мені простить борг. Гроші ми у неї брали на машину, яку забрав Антон, вона оформлена на нього.

 У нас ще залишилося пара дрібних кредитів, які зараз я не можу оплатити. Знаю, що після розлучення вони повинні оплачуватися навпіл з чоловіком.

Але я просто не очікувала, що він ось так візьме і забуде про нас. Точно знаю, що у нього нікого немає, я спілкуюся з його рідною сестрою. Тому ще більше не розумію його вчинок і дуже переживаю.

Можливо, вийде ще його повернути? Адже я його, як і раніше люблю. І у нас донечка… Так хочеться повернути сімейне щастя!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page