Купили ми з Дімою коробку в новобудові. Чому коробку – ну бо просто стіни, а все самим треба робити. Зате район гарний, той, що ми й хотіли. Отже по переду нас чекав грандіозний ремонт.
І на цей період ми переїхала до батьків Дмитра, вона самі нам запропонували такий варіант. Живуть свекри у приватному двоповерховому будинку. Ой ле-ле, що мене там чекало! Того дня я ніколи не забуду.
Я була знайома і спілкувалася з Діминими батьками і до весілля. Але це були просто розмови на якісь загальні теми. Вперше я роздивилася, як то кажуть, зблизька, своїх свекрів. у них вдома. Тато – весела, життєрадісна людина. У молодості він вклав кудись гроші, причому дуже вдало. І тепер вони з дружиною почувалися дуже добре фінансово.
Мама мого чоловіка – мініатюрна, з короткою стрижкою жінка з сірими очима. Вона хороша людина, але зі специфічним характером. Сувора, але справедлива. Так мені здавалося принаймні.
Почали ми, значить, у них жити. Я відчувала кожну секунду, що мене перевіряють. Всі поїли і починають потихеньку вставати з-за столу. Я розумію, що напруга в повітрі. Отже, мені, значить, треба зібрати тарілки і помити посуд.
Вдома я так не роблю, ми з Дімою якось не розділяємо обов’язків. якщо не настала моя черга. Але в домі свекрів це мала робити тільки я. Та сама історія і з приготуванням. Свекруха мені допомагає, але ніколи не пропонує піти відпочити чи зайнятися своїми справами – я в їхньому домі працювати зобов’язана.
Нам виділили кімнату на другому поверсі, і поки чоловік був на роботі, свекруха часто заходила до мене просто побалакати. А я почувалася як комаха під мікроскопом. У мене розпитували буквально все. Хто я за фахом, у чому полягає моя робота, як так вийшло, що мені не потрібно через неї їхати кудись до офісу.
Так, я працюю з дому, і й що? Потім – запитання про літературу та мистецтво, чи вмію я грати на чомусь чи малювати? Словом, тільки до рота свекруха мені ще не заглядала.
А мій Діма з кожним днем ставав все більш схожим на свою матір. Він теж дивно підтискав губи, мружився і піднімав брову. Хоча, можливо, він це робив і раніше. Але там у їхньому будинку, коли я могла спостерігати їхню схожість, мені було якось не дуже.
Між нами з коханим почали виникати суперечки мало не щодня. Я все частіше ловила себе на думці, що хочу додому або взагалі, поїхати до подруги або батьків. Фізично я не втомлювалася, але морально мені було кепсько.
Марта Леонідівна навіть кілька разів питала, чому я така бліда. І я досі не знаю, чи це була турбота з її боку, чи сарказм.
Мій шлюб з Дмитром врятував випадок. Точніше, наші робітники. Вони закінчили ремонт на кілька тижнів раніше і навіть мій далекий родич, який був у нас прорабом, підтвердив, що хлопці все зробили швидко і якісно.
Ми знову живемо з Дімою удвох, і у нас все чудово. Його міміка й жести знову стали мені звичними і не дратують. От тільки Діма так і не розуміє, що мені у його батьків було важко. Зі свекрами я продовжую нормально спілкуватися, але не часто і по телефону.
Як деякі молоді сім’ї живуть разом з батьками – для мене загадка. Вдруге на таке я не підпишуся навіть за всі гроші світу. А ви що думаєте з цього приводу? Чи коректна була щодо мене мама чоловіка? Ви теж так поводитеся з невістками?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на заборонено.
