Купили сину квартиру, всім облаштували, а тепер не маємо права на поріг ступити, бо всім керує невістка, яку ми, до речі, прийняли як рідну доньку. Ніколи не думала, що опинюсь в такому становищі. Все почалось досить дивно. Ми прийшли на виписку єдиної онучки, а до нас поставились, як до посторонніх людей, і навіть подарунок не прийняли: “Краще б грошима”.
Для сина ми з чоловіком робили все, тим більше, він у нас єдиний. Як тільки появилася можливість, купили квартиру. Потім я довгий час приводила її до ладу. Після закінчення навчання Василь переїхав жити туди, а згодом в його житті з’явилася Валентина. Ми прийняли невістку, як рідну доньку, вона також до нас гарно ставилася, але після появи дитинки все змінилося.
Ніколи в житті не могла уявити собі, що у мене буде з сином таке нерозуміння і між нами піде тріщина, що переходить в прірву.
Васильку 31 рік. Улюблений, рідний, довгоочікуваний. Ріс в обожнюванні батьків і діда з бабусею. Ніколи не був проблемним (навіть в перехідному віці). Я ніколи не підвищувала на нього голос, не карала, не принижувала – так це якось і не потрібно було. Василь був з дитинства розумний, серйозний, без закидонів і дитячих пустощів. Все розумів зі слів і роз’яснень. З віком доходило до того, що ми були з ним на одному диханні – розуміли з напів-подиху, з напів-погляду, за інтонацією, тембром, з першої літери.
У Василя чудові друзі з сімей з схожим вихованням. Дружать майже 25 років. Міцно, по-братськи. Я рада. У сина практично жіноча інтуїція. Мене це вражало. Він навчений всієї жіночої і чоловічої роботи по дому – від прибирання, прання, прасування, готування, до лагодження електроприладів. Робить все якісно і легко.
Ми з чоловіком купили йому 3-кімнатну квартиру в радіусі 100 метрів від нас, коли Васильку було 20 років. Я повністю її відремонтувала та облаштувала для комфортного і сучасного життя (від голки до килимка біля вхідних дверей). У деяких питаннях робила по його смаку. Він перейшов туди жити в 22, після закінчення універу.
Жив дуже добре. Повністю справлявся сам, був чистим, випрасуваним, ситим. Іноді я вмовляла зайти повечеряти з нами. Він відповідав неохоче – у мене є вдома вечеря. Так і було. Навіть вікна у всій квартирі він мив 2 рази в рік. Ми зідзвонювалися щодня. Василь розповідав, що у нього й до чого. Я глибоко не лізла: ситий, здоровий – і слава Богу.
Перейдемо до проблеми (опущу його попередні стосунки). Наш син одружився в 29 років. Валя мені сподобалася – розумна, весела, господарська, з села, з багатодітної дружної сім’ї без батька. Красива. Жила в гуртожитку і вчилася в іншому університеті. Вони швидко почали жити в її кімнаті в гуртожитку (воно як малосімейка). Вона не поспішала переходити до нього в квартиру і мені це десь подобалося. Перейшла за місяць до весілля.
Те, що між ними почуття – це видно. Вогонь! Ми були раді. Познайомилися з ріднею – милі, душевні, прості люди. Була обопільна радість, що наші діти і ми знайшли один одного. Їм ще захотілося купити дитячий імпортний шифоньєр, ліжечко, письмовий стіл до народження дитини. Ми давали з радістю без обмежень їм гроші, хоча квартира вже облаштована абсолютно всім під зав’язку.
Все обірвалося після народження внучки рік тому. Різко. На шостий день. Я принесла подарунок до народження внучки. Була люта зима, а на виписку та й взагалі до появи на світ нічого не купували. Я замовила в інтернет-магазині кращий з конвертів-трансформерів на натуральній овчині. Побачивши його, невістка стала говорити: 2ви егоїстка, все життя прожили для себе, сина свого гнобили (!), Чоловіка не поважали (?!). Я не збираюся одягати дитину в те, що ви купили”. І одягла дитину в якийсь запраний мішок, привезений її сестрою з села після трьох дітей.
Її рідня на виписку не приїхала. Я втекла вся в сльозах, ні словом не відповівши. По-перше, мій Ваиль її любить, і я можу нашкодити, по-друге я не вмію відповідати на грубість і хамство, у мене перемикає в горлі і я мовчу просто. Я взагалі неконфліктна, ніколи не підвищую голосу. Від образ завжди ридаю, як маленька дитина.
Василь пізніше сказав: “Більше сама нічого не купуй, давай нам грошима”. Я відповіла: “А я не банкомат. Я жінка, мати і бабуся. Я зробила перший подарунок для внучки, це теж в моєму житті подія – купити для внучки. Більше ніколи і нічого я вам не подарую, ні грошима, ні подарунками”. Це я синові говорила в особистій бесіді наодинці. Так і вчинила.
Незабаром у невістки був день народження. Я тільки послала смс ввечері. Пізніше сина по телефону привітала з Днем народження. Додому вони нас не кличуть (а живемо ми в сусідніх дворах). Щоб не зустрітися десь на вулиці, я по магазинам ходжу 2козячими стежками”.
Онуку я не бачу. Син мені дав флешку з її фотографіями. Її родичі до них приїжджають регулярно. Моя знайома живе з ними в одному тамбурі. Там гості рікою, друзі, куми, її рідня. І тільки ми туди не ходимо. На вулиці зустріла якось невістку, вона проїхала повз з коляскою. Я кажу: “Покажи хоч Галинку?”. Відповідає: “А що на неї дивитися, вона спить”. І поїхала, не зупиняючись…
Спілкування з сином тримається тільки на ниточці, яку підтримую я. Він не дзвонить сам. Я дзвоню щодня, коли він їде з роботи. Це 20-30 секунд за таймером. “Привіт, у нас все нормально. Поки що”.
Скільки я виплакала за цей рік, не передати словами. Стала відвикати і “кам’яніти”. Аби всі здорові. І слава Богу.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook