Квартира гарна, простора. У дітей і у дорослих окремі спальні, вітальня чималенька і кухня. Все б добре, якби не велике «але». Я вирішила зробити сюрприз. Коли невістка і син були на роботах, а діти в садочку і в школі, я підмовила чоловіка і ми взялися до роботи. Не думала я, що невістка не оцінить!
Син з невісткою давно нас кликали в гості в Київ, подивитися їхню новеньку трикімнатну квартиру в новобудові, у яку ми півроку тому переїхали. Та все ніяк не виходило. І ось нарешті вибралися!
Квартира у дітей гарна, простора, у світлих тонах. Нам дуже сподобалася! У малечі і у дорослих окремі спальні, вітальня чималенька і кухня.
І все б добре, якби не одне велике «але».
Уявіть: всі ліжка, дивани – все стоїть ногами до виходів, до дверей! Ну куди це годиться? Споконвіку наші предки так не робили, це сувора забобона! Адже вперед ногами виносять тих, хто відправляється в свою останню путь, хто вже ніколи не повернеться в цю оселю. І це дуже недобра прикмета! У мене аж мурашки по шкірі, коли дивилася їхні ліжка й дивани! Ну прямо моторошно стало.
Я вирішила невістку й сина поки що не засмучувати, промовчала за родинною вечерею. Приїхали ми з чоловіком на три дні, і ось на другий день зранку я вирішила зробити дітям сюрприз, а потім вже пояснити все.
Коли невістка і син були на роботах, а діти в садочку і в школі, я підмовила чоловіка і ми взялися до роботи.
Переставили все, як годиться! Розвернули всі ліжка й дивани узголів’ями на схід сонечка, як і треба, і не ногами до виходів з кімнат. Багато довелося потягати меблів, помудрувати, але ми впоралися до повернення дітей і онуків.
Та я навіть подумати не могла, що невістка не оцінить наші зусилля!
Вона ще на порозі побагровіла від злості. Не буду тут переказувати всі слова і «ласкавості», що нам довелося почути!.. Ну хіба так можна, та ще й при дітках?!
Сказала, що я зовсім того, раз в таке вірю, а ще – що ми нахаби, не мали взагалі права таке витворяти і купу всього в тому ж дусі. Адже ми їм сім тисяч доларів на квартиру додавали – про це вона чогось не сказала!
Одним словом, я на кухні ковтала сльози, а чоловік з сином півночі повертали все на ті місця, на яких і стояли меблі до нашого втручання…
Наступного дня, на день раніше, ніж планувалося, ми з чоловіком поїхали, навіть не поснідавши. Була субота, всі були дома, але ніхто нас не спробував зупинити. Невістка навіть з кімнати не вийшла!
Ми зайшли, поцілували онуків на прощання, а вже біля дверей син обняв нас і пошепки сказав: «Так зараз буде краще».
Ми вже місяць вдома, а мене все колотить. Не хочу з ними спілкуватися, хай там сплять собі ногами вперед, якщо їм так подобається, але потім нехай не нарікають.
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
