Так склалися життєві обставини, що мені довелося повернутися в квартиру, яка належить нам з матір’ю в рівних частках. Я не з’являлася там понад п’ятнадцять років, не приїжджала б і далі, але життя змусило повернутися у нелюбу мені оселю.
Мама відразу показала, наскільки вона мені не рада і заявила, що життя вона мені не дасть, тому краще мені зібрати свої речі та залишити квартиру.
Батьки розлучилися, коли мені було дванадцять, і я обрала лишитися жити з татом. Причиною стала мамина поведінка. У них з татом давно не ладналося, але замість того, щоб розійтися мирно, як дорослі люди, мама одного дня викинула з квартири батькові речі, поміняла замок і привела до будинку свого нового чоловіка.
Я не розуміла маму і її поведінку, мені не подобався мамин співмешканець і було дуже шкода тата. Тому я вважала за краще піти жити разом із ним до бабусі. Мама тоді влаштувала сцену і сказала, що знати і бачити мене більше не бажає. Нагадаю, мені тоді було дванадцять років.
Протягом наступних п’ятнадцяти років я з мамою не спілкувалася. З бабусею по материнській лінії спілкувалася, а з мамою ні. Вона мені так і не змогла вибачити “зради”. Мені було прикро, в дитинстві ще хотілося мамі щось пояснити, але потім я зрозуміла, що воно того не варте. А коли не стало бабусі, я навіть чути про маму перестала.
Я знала, що бабуся залишила квартиру мамі та мені в рівних частках. Мою частку оформлював тато, бо я тоді була ще неповнолітня. Жити в тій квартирі я не збиралася, бо там мешкали мама та її чоловік. Але життя розпорядилося інакше.
Батька не стало, коли мені ледь виповнилося двадцять, за рік до нього пішла бабуся. його мама. Я залишилася сама в будинку, який мені дістався у спадок. Будинок старенький, але ще цілком добротний. У ньому ми й жили. Потім я вийшла заміж, рік тому народила дитину. Але з чоловіком не склалося, ми розлучилися.
Було важко, звичайно, тому що виплачував колишній копійчаний алімент, на які якось треба було крутитися. Але зовсім тяжко стало, коли вогонь забрав у нас з донечкою будинок, причина у старій проводці. Нас із дитиною на той момент вдома не було, тому я вже бачила лише фінал, залишки будинку водою.
Жити там не можна, від будинку майже нічого не лишилося. З речей теж майже нічого не вціліло, добре, що документи були із собою, хоч їх не поновлювати. Якраз цього дня їздили, я намагалася посібник оформити і всі документи, які були, взяла з собою.
Нам на кілька днів дала притулок подруга, а потім я згадала, що мені взагалі є, де жити – частка в бабусиній квартирі. Я знала, що раді мені не будуть, але іншого виходу в мене не було. Ми із дочкою поїхали до мами.
Вселятися довелося з правоохоронцями, бо мама не хотіла пускати нас додому. Вона вже забула, що квартира не тільки їй належить, а й мені, дивилася на свідчення, ніби на Америку. Зрештою ми все-таки в’їхали, мамі довелося звільнити мені кімнату.
Але вона одразу попередила, що так це просто не залишить.
– Я тобі тут життя не дам, тому краще збирай свої речі та їдь сама, – попередила вона мене.
Я б і сама із задоволенням кудись поїхала, але винаймати квартиру мені не по кишені, а більше жити ніде. Тож варіантів більше немає поки що.
Мама почала робити мені дрібні побутові капості, на кшталт сильно пересоленого супу чи чаю, не давала нормально приготувати поїсти, помитися. Якщо в мене донька починала плакати, то вона одразу починала підвищувати голос, дзвонити в опіку.
Я розумію, що вона не зупиниться, не знаю, що буде далі, якщо в неї вже зараз фантазія так дійшла, що вона мені в черевики насипала брудний наповнювач від котячого туалету. Але виходу в мене наразі немає.
Можна продати землю, яка залишилася після будинку, думаю, що там на перший мінімальний внесок на однокімнатну квартиру вистачить, але поки що мені нічим платити іпотеку. Як мінімум ще рік-півтора я буду в декреті, бо залишити дитину нікому, щоб вийти на роботу. Але стільки часу у постійній напрузі я не знаю, як витримати.
Мама ж не сприймає нас як дочку та онуку, ми для неї чужі люди, які зазіхнули на її територію.
Шукаю вихід із цієї ситуації, але поки не знаходжу, доводиться просто чекати. Що б ви мені порадили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
