fbpx
життєві історії
Квартира в цьому старому будинку мені дісталася в спадок від бабусі. Живу з сім’єю тут вже більше двадцяти років. Всіх сусідів знаємо, і мило спілкуємось при зустрічі. Та десь приблизно рік тому в нас поселилася нова сім’я. Переїхали вони з районного центру. Чоловік весь в роботі, його ми рідко бачимо, а ось дружина Оля, вже встигла й прославитися. Ну треба ж бути такою людиною!

Квартира в цьому старому будинку мені дісталася в спадок від бабусі. Живу з сім’єю тут вже більше двадцяти років. Всіх сусідів знаємо, і мило спілкуємось при зустрічі. Та десь приблизно рік тому в нас поселилася нова сім’я. Переїхали вони з районного центру. Чоловік весь в роботі, його ми рідко бачимо, а ось дружина Оля, вже встигла й прославитися. Ну треба ж бути такою людиною!

Сама Ольга досить товариська дама.

Вона дуже швидко перезнайомилась з усіма мешканцями будинку. За віком приблизно моя однолітка. Тому ми часто з нею розмовляли.

Незабаром вона зайшла до мене і почала допитуватися з приводу чергування у під’їзді. Я їй повідомила, що та як. Вона усміхнулася й пішла. Потім вона ще раз прийшла і почала просити цибулю – суп варила. І саме сьогодні її не було у неї. Я їй позичила.

Потім минуло пару днів і вона зайняла олії у свою тару. Вибачилася, мовляв так і так, картоплю смажить, а олії не вистачило. Незабаром сказала поверне. Я позичила – мені не шкода. Але Ольга ніколи не повертала нічого. Втім, я й не сподівалася. Потім Оля прислала дитину за цукром — каша без неї несмачна. Ну, як дитині відмовиш!

Це повторювалося щодня, але регулярно. Тож мені незабаром це не дуже подобалося. Як з’ясувалося, вона не тільки до мене ходила за продуктами, а й до інших сусідів. Навіть до пенсіонерів. Хоча ті мали явний дефіцит. Тільки ж вона по розумному робила — потроху брала.

І ніколи не вертала. Ми зрозуміли, що наша сусідка — “бідна людина”. Просить і не віддає. Адже йдеться про дрібниці. У результаті всім такий стан речей – дійшов кінця. Створювалося відчуття, що нас обманюють. Це навіть ображало. І все б нічого, якби ми були нерозлучними друзями. Тільки йдеться про звичайних сусідів. Вони нам ніхто. Та й самі ми живемо не дуже добре.

Якоїсь миті я Олі відмовила, коли вона прийшла позичити морквину для борщу. Кажу, що також закінчилася. Після цього зачинила двері. Її обличчя, м’яко кажучи, виражало здивування. І знову вона прийшла по щось. Я не дала. Більше вона не навідувалася.

Так само вчинила і Ілона Петрівна. Теж відмовляла. Поняття не маю, чи вона продовжує заходити до інших сусідів. Але до нас більше не приходить. Швидше за все, здогадалася, що подачок більше не буде. А ми позбулися надокучливої ​​сусідки.

Ми з Ілоною Петрівною теж товаришуємо. Якщо хтось щось приготував смачненьке, то обов’язково частуємо один одного. Ходимо у гості з гостинцями. П’ємо чай із випічкою. Заодно і привід поговорити. І так відбувається не лише з цією сусідкою. І знизу із сусідами, і зверху. Я вже мовчу, що ми ділимося розсадою для дачі. І квітами. Якщо хтось їде, то годуємо домашніх тварин і поливаємо квіти в квартирах один одного.

А ось із цією Ольгою у нашому будинку ніхто не дружить. Виходить, що вона дружити не вміє. Коли ти в кого щось позичаєш, то обов’язково віддавай. Інакше не можна.

А що ви скажете? Чи є у вас такі сусіди?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!