Я ледве зводжу кінці з кінцями на власну зарплату, за весь шлюб я нічого так і не відкладала. Я хотіла б піти від чоловіка, але моє матеріальне становище цього не дозволяє.
У нас із Петром протягом десяти років одна криза за іншою, і я б хотіла його покинути. Але квартира його і я не потягну оплачувати оренду зі своєї зарплати. У мене немає можливості утримувати себе, тому я залишаюся в неблагополучному шлюбі.
Я соціальний працівник, свою роботу я дуже люблю. Звісно, вона мене часто виснажує, але все б було добре, якби кожного дня вдома на мене не чекала напружена ситуація з чоловіком.
Петро став дуже домашнім, він не хоче нікуди їздити у відпустку або навіть говорити на будь-які теми разом. Я відчуваю себе вдома, як у клітці. Раніше він таким не був.
Ми одружилися в двадцять років і відразу привели на світ дітей, які вже вискочили з гнізда. Петро завжди був трохи відлюдником, але в останні десять років це дуже збільшилося.
Вдома він зі мною майже не розмовляє, і для нього приємне проведення часу означає заповзти в свою майстерню і щось там собі робити по дереву.
Ми остаточно віддалилися один від одного. Я навіть пропонувала йому вдвох записатися до сімейного психолога, але він відмовляється.
Все, що мені потрібно зробити, це прийняти це і як 50-річна жінка змиритися з тим, що я буду жити поруч з тим, кого я давно не кохаю.
Не знаю, чи кохала я його колись, важко сказати. У свої двадцять років я думала зовсім по-іншому, а потім діти наповнили наше життя.
Тільки зараз я відчуваю що це не нормально. Я зовсім не хочу йти додому, я краще прогуляюся годинку-дві по парку.
Я думала про те, щоб покинути Петра, але з моєю низькою зарплатою я навіть не зможу дозволити собі заплатити за однокімнатну квартиру.
Мої давні подруги дають мені різні поради. Одна стверджує, що шлюб – це саме так, і я повинна з цим змиритися, що у всіх так і я не єдина… Інша каже, що я ще молода і заслуговую на щастя…
– Ти повинні розлучитися! Ти молода і красива, знайдеш ще своє щастя. А щодо квартири, то спробуй через суд відсудити половину у Петра.
Але це здавалося несправедливим щодо мого чоловіка. Квартира належить Петру, вона дісталася йому від батьків, і я не можу просити у нього половину її вартості.
– Тоді почни працювати в іншому місці, візьми дві роботи, і ти швидко встанеш на ноги!, – була ще одна порада.
Але я люблю свою роботу. Я намагалася отримати додатковий дохід. В результаті мене взагалі немає вдома. Я прибираю ввечері та перекладаю інструкції з польської, якою гарно володію, на вихідних.
Я відкладаю трохи щомісяця, але мине дуже багато часу, перш ніж я наважуся переїхати.
А що б ви мені порекомендували? Чи справді подруги праві і кохання в нашому віці зникає і треба сприйняти своє життя таким, яким воно є?
Чи варто в п’ятдесят все кардинально змінити, і почати з розлучення?
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
