Розповім від початку.
Вже за першої зустрічі я зрозуміла, що ця дівчинка, Маринка, до заміжнього життя не готова. І справа не у віці, адже їй було 23. Проблема в тому, що вона не має жодного почуття відповідальності. Але мій син, схоже, цього не розумів, полюбив і все.
Коли він привів її до нас знайомитися, Марина поводилася дуже стримано. Сиділа тихенько, тільки кивала. Але коли після чаювання пересіла на диван, то мені здалося, що вона забула про нашу присутність. Встромилась у телефон і сиділа весь вечір. Вже пізніше син розповів, що Марина при надії, і вони подали заяву на розпис.
Замість весілля вони розписалися та посиділи з друзями у кафе. А до народження дитини вони вирішили пожити у нас на околиці Києва, поки будується їхній будинок в Гостомлі, де син вклався у квартиру. Ми, звісно, не відмовили.
Я хвилювалася, що не знайду з цією дівчинкою спільну мову, але все пройшло гладко. Вона іноді відривалася від телефону, допомагала мені то з прибиранням, то з приготуванням. Виявилося, що Маринка дуже непогано готує. Я потроху заспокоїлася.
Перед народженням онука Славчика син отримав квартиру, ми всі разом упорядкували її. Синові сказали, що втручатися в їхнє життя не будемо. Але якщо їм потрібна наша допомога, то ми завжди поруч.
Після виписки зустріли, як і годиться. Син подарував Марині дорогий планшет. Сказав, що дружина там зможе шукати корисну інформацію для догляду за дитиною. Ми трохи відзначили народження онука у нас, а потім відвезли молодих на їхню нову квартиру.
Минув рік, і далі ви все знаєте, як змінилося наше життя. Я маю ще одну квартиру, яка була в орнеді, але весною квартиранти виїхали в Німеччину, в Гостомелі стало самі знаєте, як, а я в цю свою квариру пустила родину сина з Гостомеля, поки вони там житло своє ремонтують.
Кілька тижнів їх не провідувала, я не роботі, якось не було часу. Та й у гості ніхто не кликав. Але ж онука хочеться побачити. Не витримала, зателефонувала перша. Сказала, що у неділю забіжу. Купила памперси по акції, взяла фруктів та пішла в гості.
Словом, у минулу неділю нарешті вибралася і відвідала невістку. Я так розплакалася. Це просто словами не описати, що я побачила.
Сина вдома не було, двері відчинила Маринка. Але в руках вона тримала не дитину, а телефон. У коридорі не було навіть сумки, куди поставити. Такий був бардак!
У квартирі всюди валявся брудний одяг, хоча пральна машина у квартирі є. На кухні стояла гора немитого посуду, який тут, схоже, після заселення ще ніхто не мив. Як таке можливо?
Пішла до кімнати. Поруч із ліжечком дитини стоїть журнальний столик, планшет зверху. Невістка вже відклала телефон і зосереджено займалася з планшетом.
Я до дитини, а вона мокра. Помила його, перевдягла в сухе, стала заколисувати. А сама почала момент і зазирнула, що ж там невістка у планшеті робить. А там якась гра! Нічого не корисного. Скрізь бруд, дитина мокра, а вона в ігри грає?
Почекала, доки Славчик засне, і пішла. Вже на вулиці зателефонувала до сина і не стрималася. Висловила все, що думаю про його дружину. Пригрозила, що виселю на оренду і більше жити до себе не пущу. Не маленькі вже!
Він щось промимрив і кинув слухавку. А у мене просто сльози на очах. Добре син, він працює, а вихідного дня хоче з друзями зустрітися, відпочити. Але ж Марина вдома сидить. Часу вільного хоч греблю гати. А вона ні випрати не може, ні дитину переодягнути, ні прибрати.
Як їй пояснити, що вона вже мати, а не маленька дівчинка, якій планшети з іграми подавай. Я ж не можу в неї цей планшет забрати, щоб вона хоч щось почала вдома робити.
Навіть подумати не могла, що мій онук житиме в такому свинарнику, але надії на те, що невістка раптом стане гарною господаркою, не залишилося.
Жду не діждуся. коли вони до себе в Гостомель назад переїдуть, а син пообіцяв викликати клінінг, щоб прибрати те, що Марина розвела.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
