Мене звуть Олександра, я вчитель в школі і іноді беру репетиторство, щоб трохи підвищити свій дохід.
Квартира у мене маленька, однокімнатна, а живемо ми удвох з дорослою вже дочкою, тому учнів додому я не запрошую, ходжу до них сама. Ось так одного разу і потрапила я в цю «дев’ятиповерхівку», де жив мій новий учень.
Ліфт не працював, мені потрібно було піднятися на п’ятий поверх, і я пішла по сходах. На четвертому поверсі я зустріла двох хлопчаків. Один з них дзвонив у двері, ледве дотягуючись до дзвінка, інший, трохи молодший, сидів на сходинках.
Я не звернула особливої уваги на цих дітей, єдине, що мені впало в очі – так це те, що хлопці були якісь бруднуваті і не дуже добре одягнені…
Квартира, де жив мій учень, виявилася якраз над тією, в яку дзвонили діти в під’їзді. Мене зустріла Тетяна, мама третьокласника Альоші, і провела в кімнату сина, де ми почали займатися. Мій новий учень був кмітливим, ловив всю інформацію на льоту, але займатися нам заважали якісь сторонні голоси. Я прислухалася: розмови на підвищених тонах доносилися знизу, з тієї самої квартири. Було зрозуміло, що сперечаються кілька чоловіків і жінок, швидше за все, в не тверезому стані.
У проміжках між криками сусідів включалася гучна музика, потім все замовкало і через кілька хвилин починалося знову. Ми з Олексою ледве-ледве змогли закінчити урок в таких умовах. У передпокої я запитала Тетяну, чи не заважають їм такі буйні сусіди.
Жінка розвела руками і стала розповідати про неблагополучну маму, яка живе поверхом нижче. Тетяна багато разів скаржилася дільничному на спосіб життя цієї жінки, у неї вилучали дітей в дитячий будинок, але це не допомагало: вона знову пила і народжувала нових.
Зараз у неї два сини, одному чотири роки, іншому – два, і обидва, можна сказати, живуть на вулиці і годуються подачками сусідів. Мати їх і додому то пускає тільки переночувати…
Тетяна говорила це все в повному розпачі, у неї вже не було сил боротися з цілодобовими пиятиками і гулянками. Вони з чоловіком намагалися продати квартиру, але потенційні покупці відразу помічали таке «вдале» сусідство і відмовлялися від угоди.
В думках про бідних дітей я спускалася вниз по сходах. Хлопчаки досі були на тому ж місці. Діти дзвонили в двері, а мати спеціально не відчиняла, вона була «зайнята»… В голові не вкладалося, як так можна жити! Навіщо народжувати дітей, якщо вони тобі не потрібні?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, stihi
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
