Як таке їй взагалі спало на думку? Ми з чоловіком одружені понад п’ять років. Все більш-менш у нас добре.
Після народження дитини вирішили поміняти мою однокімнатну квартиру на двушку – все ж таки дитині в найближчому майбутньому потрібна своя кімната, та й у нас повинен бути свій острівець усамітнення.
Квартиру, звичайно, взяли в іпотеку, але власниця я. Хоча, по суті, це лише номінально, адже житло придбано у шлюбі, а отже, у разі чого ділиться навпіл.
Так, я знаю, що можна виділити моє вкладення від дошлюбної квартири, а решту поділити, але все одно доведеться пиляти квартиру.
Ми про це взагалі не думали досі. Навіть думки не допускали про розлучення! Але останні півроку, як зараз модно говорити, «щось пішло не так». Чи ми трохи втомилися один від одного, чи побут, кредит і проблеми втомили нас з Русланом.
Схоже, своїми міркуваннями, що в нас не все гладко, поділився чоловік зі своєю мамою Богданою Романівною. Може, і з добрими намірами отримати мудру жіночу пораду, але вийшло все навпаки.
Днями свекруха вирішила приїхати до нас на вечерю. Ну, гадаю, добре. Приготую вечерю, поспілкується із Іванкою.
У призначений день мама Руслана приїхала до нас раніше, чоловіка ще вдома не було. Я якраз поралася на кухні з вечерею, роблячи останні приготування. Навіть не поспілкувавшись із онукою, свекруха зайшла на кухню і зачинила за собою двері.
– Оленко, нам треба серйозно поговорити. Я знаю, що у вас із Русланом останнім часом не все добре. І я тут подумала, що у разі розлучення ти мого хлопчика залишиш на вулиці.
Я мало не впустила пательню від такої заяви.
– По-перше, чого ви взяли, що ми збираємося розлучатися? А по-друге, до чого тут наше з ним майно? Ми вже давно все обговорили з ним на крайній випадок.
– Ні, так не піде. Знаю я вас нинішню молодь. Готові піти на все, щоб залишити собі майно. Тому я вирішила, що цю квартиру вам пора вже зараз поділити про всяк випадок. Відпиши моєму синові половину квартири, щоб він залишився з житлом, якщо що.
Від такого я тихенько опустилася на табуретку.
– Тобто, вас у принципі не бентежить, що 50 відсотків цієї квартири коштувала моя стара однокімнатна квартира, а іпотеку після виходу з декрету я платила зі свого додаткового доходу?
– Все, що у шлюбі, спільне, – наполягала свекруха.
– А ви зі своїм сином цю тему взагалі обговорювали?
– Ні, йому взагалі нема нащо вникати в такі речі. Я й сама можу розрулити все.
– Отже, з вами я цю тему не обговорюватиму. Ми з чоловіком самі розберемося, що нам робити. І дякую, що ви про мене такої «хорошої» думки виявилися. Більше я не хочу розмовляти. Можете, звичайно, дочекатися сина, але я, з вашого дозволу, вас покину.
Я пішла в кімнату до дитини, а через п’ять хвилин почула, як грюкнули вхідні двері. Руслан приїхав додому лише за годину і був надзвичайно здивований відсутністю мами.
Я розповіла про розмову. Чоловік відповів, що нічого про це не знає і жодних подібних тем із мамою не порушував. І пообіцяв серйозно поговорити з мамою та припинити подібні витівки у майбутньому. Та чи буде так, як він каже? Заспокоїться Богдана Романівна?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
