fbpx

Квартиру, в якій ми з Яною живемо після весілля, нам подарували її батьки. І все б нічого, якби у них в голові не було одного пунктику, що хоча б на один відсоток, але вона їхня. В тестя з тещею, звичайно, є від квартири свої ключі, і коли їм заманеться, вони можуть наглянути. Так сталося і цього дня. Ввечері я завів з Яною про це розмову. – Давай продамо, докладемо, і купимо свою, ще кращу. – Це не обговорюється. Образяться ж!

Я цього не розумію, і мої батьки, до речі, також.

Квартиру, в якій ми з Яною живемо після весілля, нам подарували її батьки. І все б нічого, якби у них в голові не було одного пунктику, що хоча б на один відсоток, але вона їхня. В тестя з тещею, звичайно, є від квартири свої ключі, і коли їм заманеться, вони можуть наглянути. Так сталося і цього дня. Ввечері я завів з Яною про це розмову. – Давай продамо, докладемо, і купимо свою, ще кращу. – Це не обговорюється. Образяться ж!

Живемо ми з дружиною в окремій двокімнатній квартирі. Звичайний будній день. Яна моя пішла на роботу до 8 ранку, а мені сьогодні на роботу трохи пізніше звичайного, до 11 години.

І ось я прокинувся, поснідав, готуюся виходити на роботу. Зайшов, як то кажуть, в “кімнату для роздумів”, сиджу, думу думаю. І раптом чую по квартирі хтось ходить.

Що таке, один же в квартирі? Може почулося? Прислухався, так ні, хтось точно ходить! Злодії, що чи залізли?

Як то кажуть, застали зненацька! Що робити? Викликати поліцію? Телефон в кімнаті залишився. Варіантів не так вже й багато.

Скажімо прямо хлопець я не великий і “скрутити” грабіжників мені навряд чи вдасться. Але робити щось треба. Була не була, вирішив скористатися ефектом несподіванки.

Думаю, якщо злодій невеликий кинуся на нього, дам урок, а якщо амбал здоровенний – вибіжу з квартири і буду гукати сусідів, щоб викликали поліцію. Натягнув штани і з вереском вискочив у коридор..

Зустрічаю погляд очманілого від такої несподіванки тестя. Німа сцена тривала напевно хвилину. Обидва були здивовані від несподіваної зустрічі. Почав тесть:

– Романе, а я думав ти на роботі.

– Зміну перенесли. А ви тут що робите? – язик ворушився насилу.

– Та я тут голубці вам приніс, дружина вчора зробила, відвези, каже, молодятам нашим.

Тут я повинен прояснити ситуацію, квартира, в якій ми з дружиною живемо, дісталася нам як придане від її батьків. Ну і, ясна річ, запасні ключі від квартири у них залишилися. Але я і подумати не міг, що поки мене немає вдома, до нас з дружиною приходять “гості”.

Розумію, що моя дружина їх єдина дитина і вони на все готові заради неї. Але тепер вона живе в іншій сім’ї – моїй і тут треба мати трохи почуття такту і приходити тільки на запрошення.

У квартирі може бути не прибрано, а свій безлад на загальний огляд готовий виставляти не кожен.

З іншого боку жити постійно в стані зразкового порядку і кожну хвилину чекати гостей складно психологічно. У своєму будинку хочеться відчувати себе розкуто.

Але ж коли у нас було весілля, тесть говорив: “Ця квартира її придане”. тобто після весілля вона як би стала моєю. Ну добре, нашою з дружиною, якщо вже на те пішло.

Кажу Яні: “Давай продамо її, я додам грошей і купимо трикімнатну. Нашу, загальну, щоб почуватися в ній господарями”. Мнеться, тулиться: “Мені цю квартиру шкода”.

Квартиру їй шкода, а чоловіка, схоже, не шкода! Заплутана історія виходить, ніби й на тестя не гаркнеш, так як квартира його, і терпіти непрошених гостей у себе вдома теж не хочеться. Не розумію, хто з нас у себе вдома, тесть чи я?

Що порадите?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page