– Леська, ти на себе в дзеркало то подивися! Ти не на жінку схожа, а на замучену бабку.
– Та ти на себе подивися! На кого ти стала схожою? Тієї жінки, яку я любив вже немає. Ти ніхто. Тепер ти ніколи не будеш щаслива! А я ось буду! Повір мені! Моя Маруся красуня і зможе мене зробити щасливим! – з посмішкою кинув батько.
Але він помилився. Нам з мамою було добре без нього.
– Збирай свої речі і йди. Я хочу, щоб ми з тобою розлучилися. Зрозумій, я не можу більше терпіти твоїх гулянь – плакала мама і згрібала всі речі батька в чемодан.
– Лесю, схаменися! Ти що придумала! У мене нікого немає! – почав виправдовуватися батько.
І в цей момент мама дістала лист і батько все зрозумів. Він зібрав речі і пішов але гукнувши:
– Та ти на себе подивися! На кого ти стала схожою? Тієї жінки, яку я любив вже немає. Ти ніхто. Тепер ти ніколи не будеш щаслива! А я ось буду! Повір мені! Моя Маруся красуня і зможе мене зробити щасливим! – з посмішкою кинув батько.
Але він помилився. Нам з мамою було добре без нього.
– Мамо, чому ти не вигнала його раніше. Адже він завжди кричав на тебе на мене. А хіба може людина, яка любить постійно бути незадоволеною і грубою. Чому ти все це терпіла? -питалась домогтися відповіді я.
– Мені хотілося, щоб у тебе була сім’я, щоб ти не відчувала себе обділеною серед своїх однолітків. Ти знаєш, я виросла без батька і знаю про що кажу. Наш батько кинув нас, а тепер ти повторюєш цей же шлях і мені гірко – розплакавшись сказав мама.
– Людина народжена, щоб бути щасливою! І ми ще виправимося. Ти ще зустрінеш свою любов. А за мене не турбуйся. Дивись – он які у мене кулаки – помахала я своїми дитячими рученятами.
Мама засміялася і обняла мене.
Батько помилився, бо мама таки буде щаслива, а я біля неї. Але до цього нам з нею довелося сьорбнути багато горя.
Справа в тому, що батько зовсім не допомагав нам. Навіть аліменти платив по мінімум. Спеціально зробив довідку про те, що зарплата маленька, щоб не платити по повній.
Мама кілька разів зверталася до нього.
– Це ти мене вигнала. Могли б жити як всі. І дочка не росла б без батька! Ти зробила свій вибір і тепер сама собі давай раду. – різко відповів він мамі.
– Але, Улянка ні в чому не винна. Це ти зі мною розійшовся, але ж колишніх дітей не буває. Вона потребує тебе. – благала мама.
– Заспокойся, Лесю, розмова закінчена. Мені більше нема чого сказати. Я прошу, щоб ти більше не шукала зустрічі зі мною.
Мама після цієї розмови не спала всю ніч, проридала в своїй кімнаті. Я не знала чим їй допомогти. Вона попросила дати їй час прийти в себе.
Вранці мама вже була зовсім іншою. Вона красиво одяглася, нафарбувалася, я її ледь впізнала.
– Улянко! Ти пробач мені, донечко, що я вчора трохи не в собі була. Ми з тобою дві красуні і прорвемося. У мене є ти, а у тебе є я! Значить у нас все вийде! Але без твоєї допомоги я не впораюся. Ти повинна мені пообіцяти, що не підведеш мене з навчанням, а я не підведу тебе в іншому! – вона дуже серйозно і по-дорослому мені так сказала.
– Мамо! Я даю слово, що я тебе не підведу! – відповіла я осмислюючи значення кожної букви.
Мама працювала дуже багато, але тим не менше вона завжди знаходила час, щоб ми були разом. Не дивлячись на те, що роботи було багато, вона виглядала дуже щасливою жінкою. Вона прямо розквітла.
Я теж її не підвела. Закінчила школу добре.
Мама заміж не вийшла. Сказала, що більше не хоче мати тривалі стосунки, хоча її багато разів кликали.
– Улянко, ну ти що! Мені так добре одній! Я вже майже бабуся, а ти мене заміж видати хочеш. – жартувала мама.
– Мамочко, яле ж я скоро поїду вчитися, а ти одна залишишся – Не вгамовувалася я! Але мама не хотіла й чути нічого.
З батьком я зустрілася вже коли мені було 26 років. Він попросив зустрічі через маму. А вона добра душа мене вмовила.
– Ти знаєш, що я не тримаю на тебе зла. Я до тебе взагалі нічого не відчуваю ні любові, ні злості. Нічого! Ти для мене просто стороння людина – відповіла я батькові при зустрічі.
– Я ж твій батько! Твоя рідна душа! – спробувавши натиснути на мене.
– Так звісно. Я не заперечую, на відміну від тебе. Але ти нічого не знаєш про моє життя. Ти все пропустив, так, що ти просто чужа мені людина.
– Я можу допомогти тобі. У мене успішний бізнес і є фінансові можливості. Я хочу все виправити. Дозволь мені бути поруч, – благав він.
-А мене мама з дитинства привчила, що у сторонніх людей не можна приймати допомоги і завжди розраховувати лише на себе – різко відповіла я і обірвала розмову своїм відходом.
Мама мене, звичайно ж лаяла, що я так вчинила в розмові з батьком. Але я не ставила за мету його покарати. Мені дійсно нічого було сказати цій людині. Ми прожили ціле життя без нього і зараз я не хочу його впускати в своє.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook