Леся для мене єдина рідна людина, не враховуючи тітку Іванку, яка дуже багато для нас обох зробила в житті. Я так довго чекала дня, коли вони з Олегом стануть на рушничок щастя. До весілля залишався один день. В мене все було сплановано: сукня куплена, зачіска замовлена, манікюр готовий. Навіть домовилась зі свекрухою, щоб вона забрала Єву до себе. Цілих два дні свободи. Та один момент перевернув все з ніг на голову.
***
До весілля сестри я готувалася – це був такий привід вирватися з декретних буднів!
Зробила манікюр. В салоні, а не сама вдома. Розкотила губу на зачіску. У перукаря, а не у ванній за допомогою плойки.
Плюнула на надію схуднути після пологів і розорилася на нову сукню. Я була у всеозброєнні. Майже: макіяж повинен був зробити візажист сестри вранці, за три години до одруження.
Наша єдина бабуся обіцяла з ранку взяти до себе внучку аж на два дні. Це повинно було бути вперше. Передчуття майбутнього ковтка свободи окриляло.
Але у долі були інші плани. О п’ятій ранку ми з донькою в компанії високої температури поїхали в дитячу лікарню на два довгі і тривожні тижні.
Чоловік поїхав на весілля один. Його мама подзвонила, щоб мене “підбадьорити”:
– Ви з сестрою – одне обличчя! Можна не ходити: тобі досить подивитися на свої весільні фото і уявити нареченого на місці мого сина!
Нас виписали. А осад залишився – я і так не любила те, що відбувалося в моєму житті: нічні пробудження, горщик, вічно зайнятий на роботі чоловік, розкидані іграшки, багатогодинні черги в поліклініці… І ще пропущене весілля самої близької людини: окрім Лесі і далекої тітки у мене немає нікого з родичів.
Сестра з чоловіком насолоджувалися медовим місяцем, а я зайнялася реабілітацією дочки, не звертаючи уваги на співчутливі погляди чоловіка. Десь билася підленьке думка: може, розлучаться? І Леся знову вступить в законний шлюб? І там-то я точно побуваю, на новому святкуванні! Але ці думки я щосили гнала геть.
Через місяць після невдалого (особисто для мене) тожества, чоловік запросив мене в ресторан.
Сукня в пригоді. Нігті були перероблені. А єдиний вільний стажист в перукарні навіть зробив мені зачіску.
Доньку забрала свекруха. На цілих два дні. Ми з чоловіком сіли в таксі і відправилися в царство вишуканої кухні.
Далі, від емоцій, спогади кадрами: ось ми під’їхали, чоловік попросив мене міцно заплющити очі, взяв за руку, допоміг піднятися по сходах…
– Відкривай! – скомандував він.
Біля довгого столу зібралися всі: наші з Лесею друзі і подруги, колишні однокласниці і однокурсниці, тітка Іванка з Тернополя, чоловік Лесі і… і сестра. У своїй весільній сукні. Засмагла, відпочила, красива.
– Ласкаво просимо на наше весілля! – вона підлетіла до мене, стиснула в обіймах і кивнула в бік арки з квітами: – Зараз все буде, сестричко!
Тітка Іванка пов’язала мені ошелешеній червону стрічку з написом “свідок”. Біля арки несподівано з’явилася дама з нереальним начосом…
– Чи є ваше рішення вступити в шлюб…
Я дивилася на Лесю крізь сльози: вони навіть заново обмінялися обручками!
– Гірко! Гірко!
Букет нареченої зловила наша однокласниця…
– А тепер слово надається сестрі нареченої, вона ж свідок!
І я сказала єдине, що вийшло промимрити:
– Будьте щасливі!
***
Чотири роки минуло, про декрет тепер я згадую з посмішкою. За цей час мені довелося побувати ще не на одному весіллі. Але те, друге весілля Лесі, влаштоване нею спеціально для мене, найтепліше і найяскравіше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
