На початку я хотіла б сказати, що я ні в якому разі не маю наміру втручатися в життя своєї дочки та переконувати її у своїй думці. Вона доросла, і їй доведеться боротися за те, з чим вона бореться. Але оскільки це дуже серйозна справа, мене б цікавили погляди інших жінок. Як би вони впорались із ситуацією.
Моя дочка чекає на другу дитину. У них з Дмитром вже є дві дівчинки. Нещодавно Леся пройшла обстеження навколоплідних вод і у дитини виявили вади розвитку. Точніше одна вада, але дуже серйозна. Серцева. Якщо дитина народиться, їй доведеться пройти важку операцію…
Усі в родині були дуже налякані, найгірше, звичайно, ляже на дочку. Леся обмірковувала з Дмитром наступні кроки і вирішили дати дитині (це знову маленька дівчинка) шанс. Вони надіяться, що після народження з’ясується, що це не настільки серйозно, і після маленького втручання дитина зможе жити повноцінним життям. Насправді вони тримаються цієї думки і взагалі не хочуть обговорювати або говорити про гірший варіант.
Як бабусі мені теж дуже сумно з цього приводу, це біда в будь-якому випадку. Але це не я виношую малятко, і я одна можу подумати про все це більш реально. Звичайно, я поважаю рішення дочки, і як би все не вийшло, я готова допомогти їй усіма можливими способами. Але я визнаю, що здебільшого я не дуже розумію їхнє рішення.
Леся навіть уявити не може, наскільки така дитина може змінити їхнє життя і не лише їхнє. Рідні сестрички також матимуть певний дискомфорт, поруч з такою дитинкою. Ніхто не може уявити, що потягне за собою народження та догляд за цим маленьким немовлям. Чи допоможе їй оперативне втручання? Чи не стане їй гірше у більш зрілому віці, і хто за нею буде доглядати в той час?
Це дуже важка ситуація, я знаю. Я б на місці дочки перервала і все. Так, було б дуже боляче, але поплакала б, поплакала б і перестала, а з часом знову можна спробувати, якщо так вже хочеться їм мати третю дитинку. Якщо моя Леся народить хвореньку дитинку, про яку треба буде піклуватись все життя – це дуже складно, і набагато важче ніж поплакати деякий час.
Як я вже писала, донька взагалі не хоче говорити про цей варіант, вона фіксується на можливості, що ситуацію вдається вирішити, і дівчинка буде нормальною, здоровою і самодостатньою. Коли я хотіла поговорити з нею про це, вона відрізала це на самому початку.
Я її нікуди не штовхаю, рішення залежить від неї. Тим не менше, я вважаю, що повинна попередити її, щоб потім моя дитина не шкодувала все своє життя.
Яка ваша думка щодо такої ситуації? Коли жінка знає, що чекає дитину-інваліда, і все ж вирішує народити її?
Що б зробили ви? Зберегли дитинку, чи все-таки ні?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
