Леся зателефонувала мені ще в четвер і покликала на неділю на чай і сказала, що їй зі мною треба серйозно поговорити. Я помчала, не здогадуючись, що слова невістки мене дуже засмутять.
Що можу сказати про свого сина, Юлія? Ну, він добрий хлопець. Чуйний, чесний, вірний. Я завжди казала, що батьків він ніколи не залишить і не зрадить.
Само собою, в дитинстві він теж мав хуліганський період, але ми пройшли його досить швидко. Буквально кілька конфліктів, два дні ночував не вдома, а друга. В принципі все.
Він, до речі, вступив до вишу сам, на бюджет. Юля давно цікавився біологією, тож іспити склав з першого разу – на факультет, який його цікавить. Я в цьому мало розумію, батько навіть не намагався. Не знаю, у кого такий Юлій. Зате він сам собі вирішив, що настав час вчитися, а гулянки – на другий план.
Ближче до кінця четвертого курсу син вже мав роботу. Я не маю на увазі його нескінченні підробітки, а нормальну роботу за фахом. З цієї хвилини він став ніби іншою людиною. Доросліший, незалежніший. І водночас став якось далі від нас, батьків.
Він уже не приходив на кухню по обід, а просто замовляв доставку, якщо був настрій. Я вважаю, що нічого кращого, ніж домашня кухня, немає. Тож мені така поведінка одразу кинулася в очі.
Тоді ми з чоловіком обміняли з доплатою стару квартиру його матері на житло в новобудові. Для сина, його майбутнього. Він уже натякав, що незабаром зможе отримувати більше, і тоді захоче винаймати щось окремо. То навіщо витрачати гроші на чужу житлоплощу? Якщо ми, його мама та тато, про все вже подбали?
Так Юля почав жити окремо. Спершу це було незвично. Він там, ми тут. Але потім звикли. Я з чоловіком перестала сперечатися через брак місця. Він зміг вмикати телевізор на високу гучність, як йому подобалося – краса. Але потім у наше життя прийшла Леся.
Невістка – дівчина дуже своєрідна. Вона з того покоління молоді, яке все життя не знало горя й біди. Навіть старші дівчата їй були в дитинстві не указ. Ми ж пам’ятаємо інші часи. Ми не знали, що таке гординя. Але це справи не стосується.
Отже, Леся не любить багато речей. Вона не любить прибирати, працювати, готувати, слухати критику, йти назустріч. Тому після знайомства я була впевнена, що це ще один період у житті сина. І що рано чи пізно він теж пройде.
Але цього разу я не вгадала. Вони дізналися, що стануть батьками, і наше життя зробило новий виток. На жаль, не в потрібному напрямку.
Якщо до появи «пуза» Юлій з неї порошини здував, то з кожним наступним місяцем Леся все більше і більше перетворювалася на подобу якогось божества. Ніхто не має права їй суперечити.
Її місце – ліжко, а нічого важчого за телефон вона піднімати не зобов’язана. Так, шостий місяць, я все розумію. Але протерти пилюку на столі, просто через лінощі, хіба не можна?
Раніше син сам займався прибиранням. Встигав. Тепер він постійно затримується на роботі, потім сам закуповується в магазині і приходить, готує. Лесі готувати не можна. У неї від цього настрій падає і втома з’являється. Раз на кілька днів вона може вийти на вулицю, пройтися бутіками.
А ось нещодавно, на вихідні, вона зробила подарунок моєму синові. За його гроші повела їх до фотографа. На тематичну фотосесію. Там вони, отже, позують, він живіт цілує, а вона рукою прикриває все те, що нормальні люди прикривають одягом.
Якщо це мистецтво, то я іспанський льотчик. І, ви уявляєте, вона навіть від цього втомилася.
А перед минулими вихідними зателефонувала мені невістка, з бажанням поговорити. Ну, я, звичайно, зібралася. Раптом там щось важливе. Порадитися чи ще щось. А ні, оголошення. Причому якраз у її стилі.
Вона, бачите, дізналася, що живе не у своїй квартирі і навіть не у квартирі чоловіка. А в житлоплощі, записаній на моє ім’я. Ми, якщо чесно, раніше думали зробити синові подарунок та переписати квартиру на його ім’я, але це було до появи Лесі у нашому спільному житті.
Словом, так: або я переписую все на сина і вони продовжують жити, без претензій. Або їхня родина переїжджає до сватів. А там будинок величезний. Тільки у селі. І до роботи Юля зможе добиратися, якщо тільки виїжджатиме ночами. А так у тому замку місця всім вистачить.
І все тому, що у Лесюні складається враження, що навколо неї «стіни не рідні». А погано мамі – отже, не добре й дитини. Вона читала про це.
Я чудово розумію, що це дешева маніпуляція і в разі чого вона просто намагається бути застрахованою. Ну як же, розлучення і хата навпіл. Але що ж робити? Син повністю її підтримує. У всьому. Чоловіку байдуже, він каже: Юлій вже дорослий, нехай сам вирішує.
А в мене душа не на місці. Мало того, що невістка лінива, так ще й підступна маніпуляторка.
І сама ж по будинку – ні палець об палець не може. То ще й претензії виставляє. Якщо ви спитаєте, що таке гординя, то я вкажу на свою невістку – чистий прояв цієї якості. Це ж скільки гонору може бути в людині, щоб так, не соромлячись, розмовляти зі старшими.
Але доведеться погоджуватися. Ми цю квартиру придбали заради сина, а не заради того, щоб руйнувати його сімейне життя. Не справедливо, але іншого виходу немає.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
