Леся жила і мріяла коли нарешті буде тримати в руках ключі від своєї квартири. На роботі її не розуміли, а дехто навіть сміявся, і називав “скупою”, і що такі, як вона, ніколи не отримають даху над головою, бо зациклюватись на цій справі не можна. Та минуло декілька років, і її мрія здійснилася. До цього щастя приєдналося і ще одне: Леся зустріла коханого. Але одне другому, в її випадку – помішало.
Леся давно мріяла про свою квартиру. І заради цієї мрії вона готова була на все. Вона працювала на кількох роботах, у всьому собі відмовляла і на всьому економила. На роботі її прозвали “скупердяйкою”, тому що вона дуже рідко дозволяла собі купувати новий одяг і то, з минулих сезонів, на які були знижки.
Обідала вона зазвичай в офісі, їжу приносила з собою, щоб не витрачатися в кафе. Через 10 років їй все ж вдалося придбати квартиру, про яку вона так довго мріяла. Після придбання квартири, здавалося, життя стало налагоджуватися. На роботі Леся отримала підвищення і зустріла хорошого чоловіка. Вони почали зустрічатися. І через деякий час Андрій сказав, що його вигнали з орендованої квартири, як він сказав, тому що син господарів приїхав і попросився звільнити житлоплощу.
Леся запропонувала коханому переїхати до неї, адже він і так натякав на те, щоб вже почати жити разом. Андрій охоче погодився, тепер вони зможуть більше часу проводити разом, та й за квартиру платити не треба. Пізніше він зробив пропозицію Лесі, тільки поставив одну умову.
– Щось трапилося? – поцікавилася вона, побачивши що Андрій вже який день знаходиться в поганому настрої.
– Нічого, просто думаю, як ми будемо жити далі, – почав чоловік, – я ж тут живу на пташиних правах. Ти господиня, а я так, квартирант.
– Чому квартирант? Ти моя кохана людина і майбутній чоловік, – Леся посміхнулася, намагаючись підбадьорити нареченого.
– Саме так, виходить, що я буду чоловіком тільки в паспорті. А тут я не господар. Це не правильно. Главою сім’ї і господарем має бути чоловік, – сказав Андрій.
– Я думаю, що у нас все вийде, не переживай.
– Ні, я хочу, щоб ти переписала половину квартири на мене, тоді я не буду відчувати себе квартирантом, а буду рівноцінним членом сім’ї. Так я зможу відчути себе чоловіком, – повідомив про своє рішення чоловік.
Леся навіть не знала, що відразу відповісти, вона так довго працювала заради цієї квартири. – Або ти мене не любиш? – Андрій пильно подивився на супутницю, – Боїшся, що ти можеш мене кинути?
– Ні, звичайно, просто це несподівано.
– Я б все заради тебе зробив, навіть всю квартиру б на тебе переоформив, тому що люблю тебе. А ось ти для мене навіть таку дрібницю зробити не можеш, – продовжував наполягати Андрій.
– Або ти перепишеш половину квартири на мене, або ми забираємо заяву з РАЦСу, я не хочу одружуватися на тій, кому я байдужий.
Леся того вечора не могла заснути, а на ранок таки повідомила Андрію невтішні висновки.
– Таки забираємо заяву з РАЦСу. Не ти моя доля. Тепер то я це точно знаю.
Як гадаєте, правильно вирішила Леся? Чи треба було переписати частку квартири на Андрія? А то ще залишиться з квартирою і з пусткою в серці… роки то летять…
Фото ілюстративне – image.freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
