Летів якось до Барселони. Я один – і як пасажир, і з погляду сімейного статусу. Отже будь-яка сусідка — потенційний варіант. Чекаю. Але всі гарні проходять в економ. У бізнесі лише суворі чоловіки. Ну ок. У справах познайомлюсь.
Але й тут не мій день. Поруч сідає така собі тітонька. Нагадала сусідку по дачі, яка жила безпосередньо в теплиці, але тільки одягнену начебто щойно ЦУМ винесла цілком. Із усіма на ти. Знайомство зі мною вона почала забористим читанням думок.
«Чого такий кислий чи думав, що сусідка молодша буде?»
Я сяк-так знайшовся.
«Довго летіти, книгу забув… сумую»
«Та не хвилюйся, зі мною не помітиш, як долетиш»
У цей момент я зрозумів, що напевно таки помічу. Далі пішов нескінченний спіч про те, куди вона летить, навіщо, чому все не так, що робити з країною і т.д. Перед початком годування вона перейшла на шепіт.
«Сашку, ти це… від літакової їжі відмовся, зараз нормально пообідаємо, міцненького чогось попроси тільки».
І тут вона справді дістає з валізки Луї Віттон… так-так, курку у фользі, варені яйця, пиріжки, чорний хліб, сало, часник, цибуля, солоні гриби і, уявіть, ХОЛОДЕЦЬ!
Вигляд рук, всіяних діамантами та смарагдами, що розставляють увесь цей гоголівський набір по столику, я не забуду ніколи.
«Все своїми руками. Я купу хатніх робітниць перепробувала, але вони тільки посуд мити вміють. Ну, милості прошу до нашого куреня. Сашко, ти біленьку дістав??»
«Немає у них, є сухе, пінне, з бульбашками»
«Ага… ну якщо все змішати, саме те вийде. Бери все»
За якийсь короткий час я був налаштований співати народні пісні. Говорила вона винятково готовими цитатами. Одну не забуду. «Сашку, запам’ятай, скінчиться країна, коли баби холодець розучать варити».
Вона трохи засумувала, трохи поностальгувала, подивилася на мене тепло, не стала вдаватися в тугу, усміхнулася й заснула.
Життя треба любити, як воно є. Тоді життя відповість взаємністю.
Олександр Ципкін
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
