fbpx
життєві історії
Лежача мати довго вдивлялася в обличчя, але вона так і не впізнала старшу доньку. Ольга пройшлась по кімнаті, а потім квапливо направилась на кухню. – Ти не хочеш побути біля мами? Може й бачиш її вже востаннє. – Її очі, як і мами, були скляними. – Ма, ти мене впізнала, – сказала сестра. Що в мами, що в мене покотилися сльози. Жестом я дала зрозуміти, щоб Оля вийшла

Вперше Оля повернулася з Італії через 25 років. За цей час стільки всього змінилося.

Лежача мати довго вдивлялася в обличчя, але вона так і не впізнала старшу доньку. Ольга пройшлась по кімнаті, а потім квапливо направилась на кухню. – Ти не хочеш побути біля мами? Може й бачиш її вже востаннє. – Її очі, як і мами, були скляними. – Ма, ти мене впізнала, – сказала сестра. Що в мами, що в мене покотилися сльози. Жестом я дала зрозуміти, щоб Оля вийшла.

Оля вже багато років з чоловіком живе в Італії. Я часто їй телефонувала, і розказувала про себе, про маму. Мама, до речі, вже більше десяти років, як лежача.

І ось вона приїхала в Україну. Останній раз ми бачились з сестрою 25 років тому…

Я зранку набрала її, вони з чоловіком вирішили зупинитися у його друзів. Поїздка виявилася не легкою. Оля погано себе почувала. Сестра сказала, що щось з серцем, і це не жарти. Так що кілька днів вона хотіла прийти до тями.

Через пару днів я вся забігалася, замоталася. Ранесенько вставала, готувала їжу, годувала мати, давала їй все, що прописав лікар, міняла підгузки. Потім йшла на роботу.

Чоловік допомагав у всьому. Зранку вигулював собаку, готував їжу вечорами, ремонтував все. Дівчина нам одна допомагала, заміняла мене.

Вирішила сходити до сестри, так як це неподалік. Двері мені відкрив її чоловік. Оля лежала на ліжку, поруч ліки. Чоловік бігав біля неї, чай робив, я захопила з собою печива. Ми прийняли рішення, що коли Оля видужає, то відвідає матір. Не стану писати про подробиці – просто розповім про візит сестри.

Прийшла вона під час обіду, коли лежачу маму потрібно було погодувати. Зайшла в кімнату до матері і у неї відразу ж змінився вираз обличчя.

Мати глянула на свою старшу дочку і стала до неї приглядатися… Вона не могла її впізнати. Ніякі емоції в її погляді не були присутні. Їй було невтямки, хто і навіщо прийшов до неї?

Оля пройшла по кімнаті і вийшла в кухню. Я стала гріти обід. Подрібнила суп за допомогою блендера, посадила маму вище, поклала рушничок, погодувала. В цей час говорила з сестрою. Було по всьому видно, що Оля дуже здивована. А я ж її попереджала. Сестра так і не вийшла з кухні.

– Посидь з матір’ю, потримай її за руку. Може, більше і не доведеться побачитися. – Оля лише похитала головою.

– Мені погано. Серце болить.

– Ще чого!, – я простягнула Олі ліки.

– Скажи їй щось на прощання.

Оля підійшла до дивана.

– Мамо, ти впізнаєш мене?

Мама пару хвилин розглядала дочку, а потім розплакалася. І я разом з нею. Я шкодувала її. Показала жестом, щоб сестра вийшла. Тільки навряд чи матір могла впізнати її. Адже минуло двадцять п’ять років…

Я думаю, мати боїться. Вона могла припустити, що її передають чужій людині. Я переконала її, що завжди буду поруч. І не кину. Потім я пішла до Олі. Вона сиділа мовчки і дивилася незрячим поглядом у стіну.

– А ти як думала, що це все вигадки? Я ж по телефону тобі все розказувала…

– Я б так не змогла, – відповіла сестра.

– Просто шкода матір… що ж це за життя?

Ось такою була зустріч з мамою після закінчення двадцяти п’яти років.

Ми розпрощалися з Ольгою. Я любила свою старшу сестричку. Вона мені рідна. Адже ми жили утрьох. Без батька. Тільки з часом ми віддалилися. Перестали розуміти один одного. Мені б хотілося поміняти минуле, але насправді це неможливо.

Оля поїхала. Я сказала, щоб вона мені зателефонувала, коли доїде. Вона відповіла через пару днів. Просто і сухо. Ніби й не рідні ми. А я-то думала, що ми станемо ближче.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!