Лідія Остапівна, добра душа, вирішила допомогти племінниці, якій з родиною і двома малими дітьми зараз ніде жити. Але жити в одній квартирі з нею, її чоловіком та двома маленькими дітьми свекрусі виявилося складно.
Саме з цієї причини мама мого чоловіка збирається залишити їм для проживання свою квартиру, а сама переїхати до нас! Тільки я категорично проти такого вирішення питання. Чоловік Андрій також не в захваті.
З Лідією Остапівною, треба сказати, ми під одним дахом не жили жодного дня. Саме в цьому я бачу запоруку наших нормальних і людяних взаємин. Легко залишатися взаємно ввічливими, коли вам не треба ділити одну кухню та підлаштовуватися під порядок життя іншої людини. Проживаючи на одній території, це зробити набагато важче, я у цьому впевнена.
Ми з Андрієм відразу пішли жити на орендовану квартиру, почали потихеньку накопичувати гроші на перший внесок. Перший внесок на однушку в нас уже був, але ми хотіли накопичити більше, адже нас ніхто не квапить. Поки збирали, моїм батькам дісталася спадщина від бабусі, яку продали і віддали велику частину грошей мені. Сума вийшла пристойна, і. склавши всі гроші разом, ми вирішили брати в іпотеку відразу трикімнатну, щоб вже назавжди закрити питання з квартирами та іпотеками.
З дітьми вирішили поки що почекати, бо поки що все непогано складається в кар’єрі, треба цим користуватися, поки є можливість. Та й вік поки не підганяє: мені двадцять шість, Андрію тридцять один рік. Роки три-чотири питання з дітьми ще спокійно почекає. Натомість зможемо закрити більшу частину боргу.
З мамою Андрія Лідією Остапівною стосунки у мене ввічливо-нейтральні. Ми зайвий раз не чіпаємо її, а вона нас. Зідзвонюємося, зустрічаємося на свята, іноді на вихідні заїжджаємо. Всім так добре і комфортно.
Окрім мами чоловік має двоюрідну сестру Олесю, з якою вони спілкуються з самого дитинства. Це дочка рідної сестри свекрухи, яка сама проживає десь під Полтавою, а донька свого часу приїхала сюди вчитися, тут і залишилася, вийшла заміж народжуює дітей.
Ми з Лесею характерами не зійшлися, між нами якоїсь дружби не вийшло. Вона мені здавалася завжди якоюсь інфантильною, непристосованою до життя і з зовсім чужими для мене життєвими орієнтирами і поглядами. Тобто, поспілкуватися з нею я можу, але задоволення від цього жодна з нас не отримає.
Донедавна Олеся ця в нашому житті з’являлася кілька разів на рік – на день народження чоловіка та свекрухи. Ну і кілька разів на Новий рік. А недавно я почала чути про неї все частіше.
– Леся дзвонила, у неї там таке відбувається, – ділилася в суботу свекруха, до якої ми приїхали в гості. – Вони ж з матір’ю чоловіка жили, так вона з нею щось не поділила, і та їй сказала, що ось бог, ось поріг, крокуйте на всі чотири боки. Уявляєте?
Я не уявляла і навіть не збиралася. Леся та її чоловік дорослі люди, які вже народили двох дітей. Настав час якось самим влаштовуватися в житті і звикати бути самостійними і розраховувати на себе. Для мене це було очевидним.
Ну, поговорили і поговорили, гаразд. Але потім знову випливла тема з Лесею та її сімейством. Їх таки виставили з дому матері чоловіка, а Лідія Остапівна дала притулок племінниці з її чоловіком і дітьми. Що можу сказати? Це справа мами Андрія, їй із ними жити.
Але нещодавно з’ясувалося, що жити з ними виявилося непосильним завданням для свекрухи.
– Двоє дітей, та ще й такого малого віку, це дуже втомлює, – зітхала мама чоловіка. – Увечері після роботи й так голова гуде, а тут ще хлоп’ятка верещать. Леся їх намагається втихомирити, але що вона таким маленьким пояснить?
Я тактовно мовчала. Свекруха сама знала, на що йде, тому тут нарікати ні на кого. Для мене рішення було очевидним – дати Лесі і її чоловікові тиждень на вирішення всіх питань, а потім попросити на вихід. Повторюю, вони дорослі люди, які вже привели у цей світ двох дітей.
А ще через кілька днів Лідія Остапівна з’явилася нам озвучити свої думки, як і Лесі допомогти, і їй самій це все витримати.
– У вас же три кімнати, а вас лише двоє. Давайте я поки що до вас переїду, а Леся з сім’єю у мене поживуть. Як вони стануть на ноги, я назад до себе переберуся. І всім буде добре, – з усмішкою розповіла свій план мама Андрія.
Щодо всіх, це вона перебільшила. Добре буде лише Олесі. Їй перепаде двокімнатна квартира, в якій можна жити і ні про що не турбуватися. На тих умовах, які запропонувала свекруха, вони можуть жити до повноліття молодшої дитини. А я в цей час мушу ділити квартиру з мамою мого чоловіка.
Такий варіант мене не влаштував, тому я одразу сказала, що проти.
– Леся зі свекрухою горщик не поділили, я ж хочу зберегти з вами нормальні стосунки, а спільне проживання цьому не сприяє. Тому вибачте, але я на цю авантюру не підпишуся, – прямо сказала я. Андрій у задумі чухав підборіддя.
Лідія Остапівна почала розповідати, як непросто живеться Олесі, як вона потребує допомоги, і запевняти, що ми з нею точно нормально уживемося.
Але ж я заради себе не стала колись жити зі свекрухою. То чому я зараз маю робити це заради якоїсь там Лесі?
– Невже тобі не шкода сестру? – повернулася Лідія Остапівна до сина.
– Не шкода. Вони п’ять років із чоловіком жили у його мами, а толку? Лише двох дітей завели, хоч хотіли збирати на квартиру. Зараз вони в тебе в квартирі третього і четвертого народять, поки ти будеш по чужих кутах тинятися.
– А мене тобі не шкода? – очі мами Андрія посмикнулися серпанком сліз.
– І тебе не шкода. Ти сама влізла у цю ситуацію. І вирішується вона просто – виселяй Лесю та її сімейство.
– Та куди вони підуть? Вона у декреті, чоловік отримує копійки! Вони ж навіть орендувати житло не зможуть.
Андрій знизав плечима і сказав, що максимум, що він може зробити для Олесі, це оплатити її проїзд у Полтаву до тітки. Це її дочка, ось хай вона й розрулює всі питання.
Свекруха тепер з нами ледь спілкуєть неохоче. А я про себе думаю, ось Леся та “молодець” – сама зі своєю свекрухою зіпсувала стосунки, і мої з моєю примудрилася погіршити. Але навіть заради миру з Лідією Остапівною я не готова погоджуватись на її умови.
Хіба я справді маю йти свекрусі на зустріч у цій ситуації? Мені мама моя от сказала, що я могла б і поступитися, адже квартира у нас справді простора, мовляв, це ж тимчасово. Але якраз у “тимчасовості” я і не впевнена.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
