На все село вигравали музики. Гості милувалися неймовірно ніжним танком наречених. Вони обоє наче два лебеді кружляли у вальсі, а люди дивувалися, казали, ніби й землі не торкаються. Милувалась своєю донькою і Маруся. Колись вона й не мріяла про таке щастя.
Їй вмить прийшли в голову ці спогади.
Миросі ще не було й семи, як Марійка з чоловіком почала будувати хату. До того вони жили в старій хатині, яка дісталася її батькам, коли їх переселили з Польщі. Вона вже геть сипалася, по кутках були сильні тріщини. В селі з будівництвом було легше. Поруч багато родичів, друзів, сусідів. Всі, як кажуть, рукасті, тому будинок зводився на очах.
Коли вже була змурована коробка, за традицією треба було ставити зверху “квітку”. Так і зробили. Марійка приготувала робочим смачну вечерю після важкого трудового дня. Всі сиділи за столом, веселилися, гомоніли, як на вулиці почувся сильний плач.
Маленька Мирослава вирішила полізти і подивитися на славнозвісну “квітку”, вона, як ніхто інший раділа завершенню цього етапу, вже дуже їй хотілося мати свою кімнату, в якій буде стояти її піаніно, на якому вона вчилася грати в райцентрі.
Дівчинка вибралась на нестійку решітку і впала прямісінько на бетонну плиту. Андрій, сусід Марусі, одразу ж завів машину, і вони поїхали до лікаря. Справи були погані. Крім звичайних синців, дівчинка сильно пошкодила ніжку. Лікарі зробили все можливе, і вже через декілька днів Марійка з Мирославою повернулися додому.
В той час коли Миросі подруги гралися на вулиці, вона лежала на ліжку, і не могла поворушити нею. Маруся робила всі процедури, які порекомендував робити лікар, для кращого результату, але, як виявилося згодом, результату не було.
– Василю, я дуже хвилююся за ніжку Мирослави. Чому так все важко гоїться? – серце матері було не на місці.
Одного разу Мирослава застудилася, і все це дало ускладнення і на ніжку. Не довго думаючи, Маруся знову біжить до Андрія, бо лише в нього була автівка на їхній вулиці.
Знову вони мчать до того ж лікаря. Він лише розводить руками. Але вирішили залишити дівчинку на декілька днів, для обстеження.
На Марусі лиця не було.
– Єдина донька. Не вберегли, – звинувачувала у всьому себе жінка.
– Тут, не далеко за рогом, є аптека. Сходіть і купіть ці ліки. Занесете мені, а потім трохи відпочиньте. Може у вас тут є родичі чи друзі, або ж додому їдьте. Ми подбаємо про вашу дівчинку.
Маруся ні на крок не відходила від дочки. Які там родичі, який дім…
Виходячи з аптеки, вона ледь не налетіла на жінку.
– Ой, вибачте, будь ласка! Я не хотіла.
– Нічого-нічого! Я сильна жінка, хоча… Може дасте пару гривень? Мені на ліки не хватає.
Перед Марусею стояла огрядна циганка у зеленій квітчастій хустині. Вона витягла гаманець і дала жінці пару гривень.
– Дякую, дитинко! Ти дуже мила. За твою доброту хочу тобі дещо сказати. Бачу, проблеми у тебе з дочкою. Не місцева ти. Одне запам’ятай: ніколи не цурайся бідного, і якщо хтось тобі щось скаже – виконай його волю – не пожалієш. – циганка погладила по плечу Марію і зайшла в аптеку.
Ці слова довго гомоніли в голові Марусі. Вона ніяк не могла зрозуміти їх значення.
Через два дні виписали Мирославу з лікарні. Лікуючий лікар сказав Марусі, якими порошками лікуватися, які уколи при потребі робити, а на останок сказав.
– Я не Бог, роблю все можливе, але якщо і зараз нічого не допоможе, то… можливо… , слова лікаря затремтіли. Дай Бог, щоб не потрібно було, але будьте до цього готові.
– До чого? Лікарю! До чого? – не розуміючи повторювала Маруся. – Вона дівчинка. Вона ще зовсім дитина. Як вона буде… без ніжки. – жінка заливалася сльозами…
До поїзда Маруся несла свою дочку на руках. На таксі було їй задорого, а в маршрутці в цей час було тісно, боялась, щоб чого гіршого не сталося.
До прибуття потягу залишався ще час. Дівчата вирішили посидіти на лавочці. Купили собі по булочці, Маруся налила з термоса гарячого чаю.
Через деякий час підійшов до них чоловік. Від нього несло неприємним запахом. Було зрозуміло, що це безхатченко.
– Можна біля вас присісти? Я не не надовго. Лише з’їм цей кусочок хліба та й піду собі.
Марія дивувалася. – Чому саме біля нас. Он там, трохи далі є лавочка, на якій сидить літня жінка. Ні, йому біля нас захотілося, – подумала вона.
– А що з ніжкою у вашої доньки? Бачу забинтована вся.
Жінка спершу не хотіла відповідати, але щось їй кольнуло у серце, і вона враз згадала слова циганки біля аптеки. Розповіла Маруся чоловіку все, як є. Що дуже складна у них ситуація. І тепер залишається лише просити у Господа порятунку.
– Почекай, дочко! Дещо я тобі скажу, але зроби це. І ще не раз про мене згадаєш.
На перон прибув потяг, а Маруся ще розпитувала чоловіка про цей чудо-порошок, який коштує в аптеці копійки, але може врятувати ніжку її Миросі.
Дома жінка, цього ж дня, взялась за лікування доньки. Вона придбала в аптеці всі ліки, які прописав лікар. Вона довго роздумувала, але все ж прийняла рішення, придбати порошок, про який говорив безхатченко.
Через три дні після лікування у Мирослави почала затягуватись ніжка. Вже не сочилось з неї днями й ночами. Маруся зі сльозами на очах дякувала Господу за порятунок. За те, що цей дідусь порадив їй ліки.
Через місяць Мирослава на своїх ногах зайшла в кабінет до лікаря. Він від несподіванки зняв окуляри. На ніжці не залишилося нічого, що могло нагадувати про хворобу.
Маруся на вокзалі стала розпитувати усіх, де можна знайти чоловіка, який врятував її дочку. Всі тутешні знали діда Івана. Розумний та добрий був чоловік, але саме за це й поплатився. Власний син вигнав з будинку, який сам чоловік звів для своєї сім’ї. Тому тепер живе де прийдеться.
Маруся таки не зустріла його в той день. Вона залишила продавчині магазинчику, в який частенько заходив чоловік, гроші. Маруся вдячна йому за допомогу.
– Як добре, що є на світі такі люди…
А сьогодні, на весіллі, дочка Марусі сіяє від щастя. За спиною говорили: “Танцюють так, ніби й землі під ногами немає! Гарна пара! Щастя молодятам!”.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
