Ліля потикалася мордочкою в порожню миску і підійшла до Віті… Хлопчик зітхнув і відвів очі від питального погляду кошеняти, він нічим не міг допомогти. Матері не було вже п’ять днів… І якщо пара пакетів швидкорозчинної локшини для нього ще залишалося, то для Лілі не було нічого. Витерши рукавом обличчя, хлопчик піднявся і, взявши кішечку на руки, вийшов на вулицю.
Мама зникала часто і Вітя звик до її відсутності. Якщо раніше це його лякало, то з появою Лілі, яку він підібрав у дворі, самотність в порожній квартирі витримувати стало легше. Правда, більше, ніж на три доби, мама не зникала. Вітя змирився б і з цим, ось тільки маленька Ліля хотіла їсти, а корм закінчився майже відразу.
Пошукавши по всіх кишенях, Вітя знайшов 10 гривень, на які купив кошеняті пакетик Віскаса. Але що один пакетик для голодного організму, що росте? Ліля ходила хвостиком за Вітею, але він міг зробити для неї єдине…
Ніка прийшла на ринок за овочами. Був сезон і те, що продавали люди зі своїх городів, вигідно відрізнялося від магазинних продуктів за смаком, та й за ціною теж. Вона взяла в руку великий червоний томат і, закривши очі, вдихнула аромат… Чарівний запах! Але її швидко вирвали з нірвани…
– Тітонько, вам кошеня не потрібне?
Поруч стояв хлопчик, років приблизно дев’яти з худеньким вертким кошеням на руках. Ніка єхидно запитала у нього:
– Ну і скільки ти просиш за нього?
– Анітрохи… – прошепотів хлопчик. – Просто… Просто мені годувати її нічим. Корм закінчився, грошей немає, а Мівіну вона не їсть…
– Чому Мівіну? – Розгубившись, запитала Ніка.
– Так Ролтон дорога, мені його рідко мама купує…
У Ніки затрусилися руки.
– А мама твоя де?
– Не знаю. – Хлопчик шмигнув носом.
– Сказала, що справи у неї якісь, тільки довго чогось немає. А Ліля голодна, не можна їй на вулицю, вона маленька зовсім – пропаде.
– Ліля? – Продовжувала ставити безглузді запитання Ніка.
– Ну так. Вона красива, як дівчинка з мого класу…
Ніка подивилася на кошеня – зовсім звичайне, нічим не примітне і виросте з нього незграбна дворняжка. Але зате як дбайливо цей хлопчик притискає її до себе, для нього вона справжнісінька розумниця і красуня.
– Я її у тебе куплю. – Ніка ледве стримувалася, щоб не вибухнути гнівною тирадою у бік матері хлопчика.
– Ні, забирайте так, тільки ви її не викидайте, вона мало їсть…
Як Ніка не намагалася умовити хлопчика на гроші, як не старалася покликати його в кафе, щоб нагодувати – Вітя відмовлявся. Гордість не дозволяла йому показувати слабкість, та й хотілося вже побігти додому – раптом мама вже повернулася.
Ніка взяла легеньку Лілю на руки і непомітно засунула в кишеню пошарпаної хлопчикової джинсової курточки сотню. Єдине – Вітя не відмовився від яблука і відкусивши від нього, довго проводжав поглядом Ніку. Ліля потрапила в хороші руки і тривога за неї більше не гризла Вітьку зсередини.
Виявивши в кишені гроші, Вітя опустив їх у руку бабусі, яка просила милостиню біля виходу з ринку. Він точно знав – друзів не продають, а Ліля була його справжнім другом, нехай всього лише трохи більше місяця, але ці дні були найщасливіші в його житті.
Він прибіг додому і з полегшенням виявив на дивані сплячу маму.
На обідньому столі лежав пакет з картоплею, банка тушонки і ще теплий батон. А це означає, що сьогодні у них буде справжнісінький обід! Вітя ліг поруч з матір’ю і притулився до неї – тривога за неї нарешті відпустила хлопчика.
Ліля в цей час підозріло вивчала сухий корм, насипаний в нову керамічну миску – від нього зовсім по іншому пахло, зовсім не так, як від дешевого Кітікет. Але, розсмакувавши, кішечка вже не могла зупинитися. На свій подив, наїлася вона швидко, а, наситившись, пішла шукати собі розваги.
На подив, іграшок виявилося багато – пензлика на шторах і покривалі, багато потаємних місць в квартирі, куди можна було сховатися і несподівано вистрибнути. А куплена спеціально для неї маленька іграшкова мишка привела її в невимовне захоплення. Адже єдина до цього Лилина іграшка – це вже старий і заяложений фантик від карамельки.
Ліліне життя змінилося до невпізнання, почуття голоду зникло назавжди, у неї був свій ігровий комплекс, шерсть її блищала і вигравала на сонечку. Але в її пам’яті назавжди залишився маленький хлопчик, що дістав її колись з каналізаційного люка і ділив з нею те мале, що мав сам.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
