iBilingua

Коли я прийшла в невістки – мені було 20! Я студентка, багато вчилася, а хатня робота, кухня та інші обов’язки були для мене додатковою нагрузкою. Щось встигала, а щось – ні! Свекруха часто втручалася, насміхалася, кажучи до сина (а мого чоловіка): “Кого ти собі взяв, якась білоручка. У нас городи, господарка! Думала – буде поміч, а тут на тобі…”

Не один раз чула такі розмови. Зізнаюсь, було прикро.

Спочатку чоловік підтримував мене, але так тривало рік. Потім не витримав. Підвищував голос, постійно приходив з роботи злий, прискіпувався до всього. Все було не так! Я бачила, як свекор зі свекрухою насміхалися з мене. Бувало, щось готую на кухні, а свекруха вже тут як тут:

“Що ти робиш? Вареники? Не так замішуєш, не такі палянички, не так робиш…”

А скільки тих “не так” було. Я не витримувала. Часто плакала вечорами. Кому мала жалітись? Чоловік слухав батьків. І не дай Боже, щось погане сказала б про його батьків. Все…

Розуміла, що потрібно бути сильною, потрібно витримати заради нашого спільного щастя! Я й витримувала: душу гріли спогади про наші зустрічі, про мандрівки, про час проведений разом, про наші плани на майбутнє.

А мріяли ми багато, думали, що разом гори звернемо. Хіба могла я подумати, як далі складеться наше життя.

Та це ще було нічого, порівняно з тим, що я почула одного разу від свекра.

Літо. Субота. Чоловік косив траву біля хати, а свекор сидів на лавці, був знервований. Я в цей час готувала вечерю, вікно було відчинене і все чула:

“Синку, так сиджу і думаю, навіщо тобі вона, ви вже рік живете, а дітей нема! Кого ти собі взяв? Вона не в змозі подарувати тобі дитину!”

Що я тоді відчула, один Бог знає!

Я не хотіла втручатись в ту розмову. Було дуже важко усвідомлювати те, що свекор так погано про мене думає!

Здавалось, що ось-ось наша сім’я розпадеться.

Ми, насправді, з чоловіком ще не планували дітей, бо я мала закінчити університет, але така розмова з батьком його насторожила. Прийшовши ввечері до хати, Остап (так звали мого чоловіка) задумався.

Читайте також: Зовсім нещодавно телефонувала кума, а вона живе в іншій області, розказувала, що з сім’єю ходила в церкву, і як завжди, писала за здоров’я мого Назарчика. Цими кумами я дуже задоволена. А ось про “рідню” молодшого сина Андрійка, так сказати не можу. Виникла у мене така думка, звернути їм увагу, але не впевнена, чи так буде гарно з мого боку. Тому прошу вашої поради!

Він довго думав над словами батька, почав переживати, а що ж буде, якщо ми дійсно не матимемо дітей, нервував… Я його заспокоювала, втішала, хоч сама вже була невпевнена, чи хочу я з ним мати дітей. Розуміла, який сильний вплив мають батьки на Остапа. Я молилась і вірила, що Бог добрий, що все у нас вийде!

Ось що стається, коли молоді живуть з батьками, багато сімей розпадаються…

Автор Наталя У

Передрук заборонено!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua