Після закінчення школи є традиції влаштовувати зустрічі з однокласниками і періодично згадувати про минулі моменти дитинства і юності. Але от чи треба на такі збори ходити? Це вже бажання кожного.
У мене, як і у багатьох дівчаток, в шкільні роки трапилася найбільша і пристрасна любов. Про яку я потім згадувала в хвилини смутку і зневіри.
З Олексієм ми вчилися в одній школі, він був старший на рік.
Побачила я цього хлопця в перший раз, і потонула в блакитних очах…
Високий, спортивний хлопець справляв на всіх школярок враження, як тут не закохатися?!
Як зараз пам’ятаю – він випускник 11 класу, а я ще тільки в 10. У Льоші вже розписано майбутнє, а я ще не визначилася і пливу по хвилях.
Навіть не знаю як так вийшло, що він звернув на мене увагу! І вже через тиждень знайомства я була готова душу віддати за те, що б він хоч частку моїх почуттів відчував до мене.
Ми почали зустрічатися, все було як в казці. Я літала, і звичайно мало не закинула навчання, а ось Льошка навпаки був зібраним і йшов на медаль. Весь навчальний рік ми зустрічалися вечорами і, звичайно ж, він і став моїм першим чоловіком.
І ось, атестат вже отримано, і мій герой стояв на шляху до військового училища. Вже на носі вступні іспити, і Льошка поїхав в інше місто.
Спочатку писав часто, потім все рідше. Незабаром я зовсім перестала отримувати листи. Дізналася, що батьки його переїхали ближче до сина, а служив він в столиці.
Наше спілкування обірвалося. Я довго ридала, переживала. Найбільше непокоїла думка, що він, швидше за все, і не думає про мене.
Сяк-так я теж розпрощалася зі школою і вступила до медичного інституту. І туга стала поступово притуплятися.
…Час летить як стріла. Все змінюється, і я теж.
Тепер я дитячий лікар. Обожнюю свою роботу і віддаюся їй цілком. Є у мене і своя сім’я – чоловік і син.
Чи люблю я чоловіка? Напевно, не по-справжньому, але мені так зручно. Він мене цінує, любить і поважає, про що ще мріяти?
Чоловічою увагою я не обділена, тільки мені зовсім ніхто не цікавий, мабуть тому, що мій чоловік – це мій щит від усіх прилипал.
…Зазвичай я такі заходи, як зустрічі випускників, не відвідую. За 15 років жодного разу не ходила!
А тут однокласниця вмовила поїхати до наших, запевняючи, що там буде чудово і цікаво – збори учнів, які закінчили 9, 10, і 11 класи. По-суті, на цей раз не тільки своїм класом збираємося, народу передбачалося багато. Орендували цілий зал кафе.
Прибули ми рівно до призначеного часу. Всі столи вже накриті, «учні» за своїми класами розбиті. У кожного -окремий столик.
Ведучі на заході, наші дорогі вчителі присутні і купа офіціантів – одним словом, все по вищому розряду.
Ми сіли за потрібний столик. Довго розмовляли, піднімали тости.
Потім почалися танці. Кинулися запрошувати чоловіки, які погладшали і постаріли, своїх однокласниць. Я вже встигла перетанцювати з половиною свого класу. Сіла відпочити, як раптом мене знову взяв хтось за руку… Я обернулася – це був Льошка… Як?
Голова закрутилася! Він став ще гарнішим.
– Здрастуй! Потанцюємо? – його питання повернув мене до реальності і я пішла з ним танцювати.
Потім, ми весь вечір провели удвох. Базікали і посміхалися, ніби й не було 15 років за спиною. Його життя влаштоване, він підполковник. Є дочка. З дружиною не живуть уже 5 років.
Ми сиділи за окремим столом, не відриваючи очей один від одного, і я запитала: «Чому ти пропав?».
Виявилося, йому повідомили, що я його не чекаю. Батьки накрутили, що я вже зустрічаюся з іншим юнаком, а він їм повірив.
Потім було німе мовчання… Ця коротка мить повернула мене в той час, коли я, школярка, рука об руку крокую зі своїм коханим, і все життя ще попереду.
Ми обмінялися контактами і попрощалися.
Льоша, звичайно, запропонував мене підвезти, він був на авто, але я сказала, що краще буде, якщо доїду на таксі. Так наші дороги знову розійшлися…
Він дзвонив, і не раз… Але я постійно уникала зустрічі, шукала привід і причину. Чому? Напевно, винні принципи, ніколи не варто повертатися туди, де був щасливий.
Та й навіщо я буду руйнувати вже сформований світ навколо себе…
І все одно у мене тільки одна думка – чому він не приїхав за мною і повірив чуткам тоді, 15 років тому?!
Автор – Аліна М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото – з відкритих джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
