Лише через те, що я поїхала на відпочинок в Карпати з дітьми, після їх весілля, Богдана зробила висновок, що я їм жити не дам і забрала ключі від квартири. Але їх часто немає дома, вони по роботі в роз’їздах, а на підвіконні багато рослинок, які потрібно підливати.
– Ой, знайшли чим перейматися! Якщо ви через це хабаззя хвилюєтесь, то я його сьогодні ж на смітник винесу. Залишу один кактус, який в силі дочекатися нас з Ярославом з відрядження.
Як сказала, так зробила. Я ввечері спеціально пройшлася біля їх будинку. Біля смітника було лише два горщики. Я маю надію, що хороші люди з цього будинку прихистили всі інші у своїх квартирах. Інакше я цього не переживу.
Я живу вже п’ять років одна. Чоловіка не стало, і в цей же час син покинув мене одну, переїхавши на квартиру, яка дісталась мені від батьків.
Ці п’ять років мені було дуже самотньо. Я замкнулася в собі. Було образливо, бо син, в якого я душу вкладала, мене покинув в такий важкий час.
Але Ярослав не був проти того, щоб я проходила до нього і готувала їжу, прибирала. Син в мене не дуже пристосований до життя окремо, ось я і допомагала, як могла.
Коли в нього появилась дівчина, я вже його не провідувала, ну інколи пиріжки передавала чи заносила. Квартира ця моя по документах, тому ключі запасні в мене були.
Я не нав’язувалася молодим, особливо коли вони оголосили про весілля. Я була рада, бо Ярослав в мене єдиний син, в якому я душі не чула. З весіллям я сину сильно не допомогла, але вони і самі не хотіли шикарного, бо часи важкі. Я вважаю, що квартири, яку я їм подарувала, з мене вистачить. Свати і того їм не дали.
Я взагалі не планувала їхати з дітьми у весільну подорож. Просто моя подруга, яка живе в сусідньому місті, і я більше з нею по телефону спілкуюся, сказала, щоб я також трохи розвіялася, що мені треба відпочити.
Я не знала куди їхати, ось і вирішила, що буде добре, якщо я з сином і невісткою в ті Карпати поїду.
В нас різні номери, ну а гуляти разом я вважаю, це не проблема.
Я бачила, як Богдана на мене зиркала, коли син подавав мені руку, коли ми переходили невеличкий струмочок.
Але вона повинна зрозуміти, що в його житті є мама, і я також хочу уваги.
Все в Карпатах минуло добре, я так думала, але Богдана через цю ситуацію вирішила мене повністю відгородити від себе.
Вона попросила Ярослава, щоб той забрав в мене ключі. Я віддала, хоча довгий час після цього лила сльози.
Так не робиться, та й з тими вазонами… Ну як, викинути на смітник, лиш би в мене не було причини до них приходити?
Як мені тепер з цим жити? Син повністю мене від себе відгородив. Я людина, і також хочу уваги і тепла…
Як мені довести дітям, що я нічого поганого їм не бажаю?
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
