Лише тепер, коли виростила хворого сина, я зрозуміла, що треба жити для себе, а не для дітей. Ніхто вашу жертву не оцінить. Син просив: «Мама, давай собі тата заведемо, у всіх у дворі є тато, і я хочу!». І просив братика. Минули роки, я отримала у відповідь “синівську любов”, краще б в дитбудинок його віддала. Тепер буду чекати, коли його син, а мій онук, також скаже йому, що він не батько.
Коли синові було три роки, він тяжко захворів. Його поклали на лікування в санаторій, на витяжку.
Скільки я тоді сліз пролила, в 25 років посивіла від переживань. Два роки, кожні вихідні їздила до нього.
Купувала все: ліки, фрукти, іграшки, книжки. Нічого не шкодувала. Працювала, добре заробляла і все витрачала на сина. А поки я їздила до сина, мій чоловік завів собі коханку.
Розлучення з ним відняв у мене багато здоров’я. Це окрема історія. Але все минуло, пройшло.
Сина виписали через два роки. Спочатку півроку ходив на милицях з підв’язаною ногою, потім поступово став ходити сам. У сім років, як і всі, пішов в школу.
Син просив: «Мама, давай собі тата заведемо, у всіх у дворі є тато, і я хочу!». І просив братика.
Незабаром я вийшла вдруге заміж і народила другого сина.
Настали важкі часи, всім пам’ятні 90-і роки.
Щоб вижити і прогодувати дітей, нам довелося виїхати на схід країни. Жили в важких умовах, було важко матеріально. І я вирішила віддати на цей важкий час старшого сина своїй свекрусі від першого шлюбу, а через півроку хотіла його забрати назад. Аліменти мій колишній не платив, та ще й квартиру моїх батьків відсудив. Зі свекрухою, своєю бабусею, син він був в хороших відносинах.
Через півроку свекруха мені сина не віддала. Сказала, що ми самі невлаштовані, що вона не дасть, мовляв, дитині поневірятися по кутах. Так старший син залишився у бабусі.
Я, чим могла, допомагала, висилала йому всю свою зарплату. Коли виходило влаштуватися на роботу, гостинці привозила у відпустку, до себе запрошувала, гроші на квиток двічі висилала, листи писала, дзвонила.
І син приїхав до нас. Жив у нас, харчувався за наш рахунок. Мій чоловік влаштував його на роботу, я допомогла йому відплатити перший внесок на вищу освіту, купила йому ноутбук.
Згодом син одружився, купив квартиру, народився у нього свій синок. І ось тепер я отримала у відповідь “синівську любов”. Він написав, що знати мене не хоче і я йому не мати. Душа болить, сльози ллються. Може, я його погано виховала? Але життя дуже складна штука. І, сподіваюся, все розставить по своїх місцях. Тільки Бог є, це я знаю.
Минуло 30 років, і мій перший чоловік попросив у мене вибачення за той біль, що мені заподіяв при розлученні. Нехай пізно, але йому дійшло.
І через 30 років все повторюється: як мій перший чоловік неправдою відсудив квартиру моїх батьків, так і у мого старшого сина його друга дружина також неправдою відсуджує його зароблену квартиру.
Тепер буду чекати, коли його син, а мій онук, також скаже йому, що він – не батько, як це почула від нього я.
Адже не відомо, як далі все складеться. І я думала, що буду найкращою матір’ю і все вкладу в сина. Книги читала, говорити вчила, енциклопедії купувала, його навіть вундеркіндом в дитинстві називали. Що змогла, те віддала. А тепер думаю, краще б в дитбудинок його віддала, а потім назад забрала, а не свекрусі колишній. Цінував би матір. А тепер спілкується зі своїм біологічним батьком і мачухою. А я стала погана. Бог їм суддя. Дуже не справедливо!
Вибачте, може я не права. Але дуже прикро. Одне зрозуміла – любити треба себе, ніхто ваших жертв не оцінить. Треба жити для себе.
Тішить єдине: я щаслива у другому любі, з меншим чином чудові стосунки.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
