Лише заради чоловіка я вирішила стати мамою. Дивно, та я надіялась, що з часом полюблю свою дитинку. Коли я вперше побачила донечку, то не відчула жодної емоції. Нічого в моєму серці не “йокнуло”, більше того, до неї я відчувала один негатив. Деякий час я боролась з думкою написати відмову. Тепер так жалію, що не наважилась на цей вчинок
Як тільки я вперше побачила свою донечку, то зрозуміла, що нічого до неї не відчуваю. Так як я живу з мамою, то довго в декреті не стала засиджуватися. Якби можна було повернути час.
Валерія люблю сильно і не уявляю без нього свого життя. Багато років разом. Він дуже хотів дітей, а я – ні. Тишком-нишком робила все, лиш би цього не сталося, але одного дня таки попалася. Вибір стояв так: або стаємо батьками, або розлучаємось. Адже без дітей, на його думку, родина не повна.
Чоловіка втрачати я не хотіла, та й мамі вже дуже онуків хотілося. Підсумок моєї помилки на все життя такий: я стала мамою на 35 тижні, потім місяць лікарень і вислуховування лікарів: “А що ви хотіли? Ваша дочка – не чує, ми ж їй сильні препарати кололи”.
Я доглядала за нею з останніх сил. У перший день після появи на світ, прийшовши в палату, у мене взагалі ніде не тьохнуло, я не відчувала, що це рідне для мене людина. І все-таки була таємна надія, що з цього приміщення я вийду одна…
Але ні. Ми вибралися і почали активно розвиватися, та так, що в рік і 3 місяці Яна була розвинена на 2 роки. Але ось як не тьохнуло в мене ще тоді, в перший день, так і до сих пір нічого, крім жалю, немає. Адже вона зламала мені все життя. Постійні лікарні з місяця в місяць. Вічне ниття все не по ній.
Коли мені на пів року повідомили, що ми абсолютно здорові і ніякої глухоти немає, мені навіть на секунду радісно не стало.
Мені допомагали всі з першого дня появи її в будинку (живемо з мамою). Але я з дочкою намагалася не контактувати без крайньої на те необхідності. В 4,5 місяці вийшла з декрету, тому що мама моя не витримала моїх зривів. І на роботу я йшла, як на свято. Ні гуляти, ні розвивати дочку я не хотіла і не хочу. Дитина кмітлива і дуже хитра.
Але тут як грім серед ясного неба – захворіла мама… І я йду у відпустку по догляду за мамою.
Ці 4 місяці, які 24/7 я проводжу з дочкою, стали найважчими в житті. Їй щось треба від мене вічно. Якби не хвора мама, я б все кинула і поїхала. Маму я сильно люблю і догляд за нею мені не в тягар. Але ось дитина мені не цікава абсолютно.
Можете кидати в мене камінням, але далеко не всім можна й треба ставати мамою.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
