Люба взагалі влізла в нашу сім’ю, не спитавши мене, хочу я цього чи ні. В цей момент вона вже була при надії. Деякий час вона освоювалася, і все її влаштовувало. А ось недавно з’явилася на порозі моєї кімнати, і давай все оглядати. – Ти знаєш, Оксано! Буду тебе просити, про переселення в нашу кімнату. Ти ж племінника в обіду не даси. Сама бачиш, у тебе і шпалери світленькі, і вихід на балкон є.
Все було нормально, поки мій старший брат не одружився. Якщо раніше ми жили вдвох із батьками, то тепер і його дружина “з пузом” переїхала. А невдовзі на світ з’явився племінник — ще веселіше стало. І ось Люба підійшла до мене і каже:
– Віддай нам свою кімнату, у нашій тісно з малюком. Та й твоя світліша. Про племінника подумай, що він у темряві цілий день возитиметься? Вогкість на стінах з’явилася, а хімією не можна при маленькій дитині користуватися. Натомість у тебе вихід на балкон буде.
Я відразу ж відмовився, бо мене такий варіант не влаштовував. Та й з балкона ніякого толку — він завалений їхніми речами. Брат там димить постійно, ніякого особистого простору. Та й почнуть шастати в мене. Ні. Так і без особистого життя можна лишитися.
Та й взагалі, якби брат хотів, він би міг із вогкістю впоратися, і вікна розширити — було б світліше. А я поступатися своїм комфортом не збираюсь. Моя кімната — мій світ, де все під мене організовано.
Звісно, Люба на мене дуже образилася, ще й інших родичів проти мене налаштувала. Але я не збираюся йти в неї на поводу і догоджати її забаганкам. Їм взагалі пора з’їхати, а не заглядатися на мою кімнату.
Ви погоджуєтесь з моєю думкою?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
