fbpx
життєві історії
Любава працювала у дитсадку, а Ігор водієм. Їх познайомили батьки, і за місяць вони одружилися. Без пишного весілля. Зібрали лише вузьке коло родичів. І вже тоді гості помітили, що немає між ними того поєднання любові, яке так властиве молодим сім’ям. Було відчуття, що вони зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури один одного, утвердили себе у ролі чоловіка та дружини

Любава працювала у дитсадку, а Ігор працював водієм. Їх познайомили батьки, і за місяць вони одружилися. Без пишного весілля. Зібрали лише вузьке коло родичів.

І вже тоді гості помітили, що немає між ними того поєднання любові, яке так властиве молодим сім’ям. Було відчуття, що вони зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури один одного, утвердили себе у ролі чоловіка та дружини.

— Не розумію, як так можна жити без любові? – Осудливо дивилася на Любаву подруга Наталя, – ми з Кирилом просто надихатися не можемо один на одного. Це ж таке щастя любити!

Любава тільки знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про кохання.

Коли почалися затримки зарплати. Любава на той час встигла народити сина та доньку; після декрету вийшла працювати. Свою крихітну зарплату вона хоч іноді бачила, а от чоловікові затримували гроші по півроку.

Подруги Любави, які так любили своїх чоловіків, невдовзі розлучилися. Причина одна: чоловік не дає грошей. Кохання одразу зникло, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати. “Навіщо він мені потрібний, якщо не може грошей заробити” – часто говорили жінки.

А Любава залишила роботу в дитячому садку та пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку за будь-якої погоди.

Влітку задушлива спека, взимку мороз за тридцять градусів. Знайомі насилу впізнавали Любавуу, закутану в шаль і взуту у валянки. Але це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за шкільні обіди дитини.

Минали місяці та роки, дівчина стояла на ринку.

У Ігоря та його колег – таких самих підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби.

Але одного дня з Ігорем сталася біда, Любава кілька ночей поспіль чергувала біля чоловіка.

Вдень вона стояла на ринку, а ввечері йшла до чоловіка, коли встигла приготувати обід дітям. А потім щодня приносила чоловікові домашню їжу.

Коли Ігор устав на ноги, повернувся на роботу. Він став вчасно отримувати зарплату. Кар’єра його теж пішла вгору.

Незабаром він почав приносити в сім’ю добрі гроші. І Любава пішла з ринку і повернулася до дитячого садка вихователем.

Коли діти виросли, вони вже мали трикімнатну квартиру, дорогу машину, щороку їздили разом у відпустку. Дочка вийшла заміж, син вступив до інституту.

Часто коли жіночий колектив збирається разом, колеги по роботі скаржаться, що неможливо знайти хорошого чоловіка. Багато хто розлучився давно, коли чоловіки перестали приносити гроші.

— Добре тобі, Любаво, — кажуть колеги, — відхопила геть мужика і живеш собі, як у Христа за пазухою.

А вона, спокійно слухає своїх колег та розлучених подруг і лише посміхається. Вона знає ціну свого благополучного життя.

Коли родичі прийшли до Любави та Ігоря на срібне весілля, то всі помітили, що подружня пара з такою любов’ю дивляться один на одного, що молодь може лише позаздрити.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page