fbpx
життєві історії
Люблю маму, але не можу з нею спілкуватися! Мені 30 років, а їй лише 50, і я вважаю, що у неї має бути ще і своє життя, а не тільки пхати носа в моє! Всі ці кілька років я забезпечувала маму, як могла, залишала собі лише мінімум, а решту грошей відправляла їй

Люблю маму, але не можу з нею спілкуватися! Спілкуємося ми переважно по телефону, оскільки живемо в різних містах, дзвонить вона мені або я їй кожен день, вона часто ображається, що я не дзвоню їй перша.

Але мені 30 років, а їй лише 50, і я вважаю, що у неї має бути ще і своє життя, а не тільки пхати носа в моє!

А почалося це кілька років тому, коли не стало мого тата, це підкосило нас обох. Всі ці кілька років я забезпечувала маму, як могла, залишала собі лише мінімум, а решту грошей відправляла їй. Натякала їй, що мені дуже важко, і що я дуже втомилася так жити, адже все, що є у мене, я заробляла своєю працею, і немає такої людини, хто допомагав би мені.

З роками у мене виробився досить жорсткий характер, оскільки знала, що все – на мені, і на блюдечку ніхто нічого не принесе. Крутилася я, немов білка в колесі, а потім сказала мамі: досить! І мама вийшла на роботу, хоча до цього казала. що не має для неї підходящої роботи.

В останні роки життя у батька справи теж йшли не дуже добре, і я часто допомагала їм матеріально, оплачувала їм квартиру і не тільки. З татом завжди спілкувалася дуже добре, він був доброю і позитивною людиною, і завжди говорив, що все буде добре.

Після того, як мама залишилася сама, я не могла їздити до неї часто, тому що мені потрібно було багато працювати, а вона не раз з докором натякала і висловлювала, що вона переживала втрату на самоті, а в мене не було можливості приїхати в своє місто, адже роботи і гідного заробітку там немає.

Ми ніби помінялися ролями, я відчувала себе набагато старшою, ніж мама. Я працювала, я заспокоювала її, як могла, допомагала, чим могла, жила, можна сказати не для себе, в усьому собі відмовляла. До слова, людина вона у мене не як батько, а, скоріше, навпаки – з песимістичним поглядом на світ,все у неї не надобро, все погано, кругом знайде мінуси.

Мама дуже довго сиділа вдома і відірвалася від соціуму, чи що, всі її телефонні розмови зводилися до того, що всі погані: родичі, люди навколо, ніхто її не підтримує і не розуміє. Хоча вона мене дуже любить, але від неї я слів підтримки, навіть елементарних «все буде добре і ти з усім впораєшся», я ніколи не чую.

Вона живе з бабусею, бабуся любить її, але без материнської доброти, теплоти якоїсь і у мами з дитинства образа на неї за це.

Ммама дзвонить і майже кожен день скаржиться мені на когось, причому я їй дуже рідко скаржуся, навіть якщо буває складно.

Під час кожної розмови з мамою я дратуюся, вона це помічає і ображається, а я не хочу брати трубку, тому що заздалегідь знаю, що вона мені скаже. Не можу з собою нічого вдіяти, «нагарчу» на неї по телефону і швидко прощаюся.

І так – щоденно, вона любить ставити непотрібні абсолютно запитання, які не стосуються ні її, ні мене.

Я не можу їй сказати в обличчя, що мені не подобається, адже вона образиться і розплачеться, але щоденне знервоване спілкування важко терпіти. Як налагодити спілкування, тому що напруга тільки зростає між мною і мамою. Чоловікові дуже не подобається, що у мене такі стосунки з нею, які мене спустошують. Ну чому у неї немає власного життя, якихось своїх інтересів? Адже їй всього лише 50 років!

Автор: Ірина

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page