Любомир подзвоним своїй мамі і повідомив, що ми відправляємо Артема в село до моїх батьків на літні канікули. Просто в моїх на Львівщині є все необхідне для життя, а свекри ж досі миються в тазику, я вже мовчу про інші зручності. Але свекруха замість того, щоб чимось внука зацікавити, вирішила перекинути всю провину на мене. – Велика пані твоя Оксана. В селі треба жити по сільським міркам!
Ми з чоловіком вже давно живемо в Києві, виховуємо десятирічного синочка. І я і Любчик родом з сільської місцевості.
Батьки чоловіка живуть в Тернопільській області, а мої у Львівській.
У мене є брат, який з сім’єю, у нього два синочки, живе в будинку поруч з батьками.
Мої ж свекри живуть одні. Другий син зятює в містечку неподалік Львова.
І ось свекруха цього року вирішила на нас, а точніше на мене, образу затаїти.
Ми з чоловіком працюємо. Щоб син трішки відпочив, ми завжди відправляли його в село до моїх батьків на літні канікули.
Перше, що йому подобається, що там є двоюрідні братики, з якими можна весело провести час. До того ж, вони приблизно одного віку.
Друге це те, що йому там зручніше.
В моїх батьків є туалет в хаті, ванна, душ. Словом, все необхідне.
А ось свекри миються в тазику, а туалет на вулиці. Вони так звикли, але це не означає, що це зручно всім.
Власне цього вони розуміти не хочуть.
– Велика пані твоя Оксана. В селі треба жити по сільським міркам!, – одного разу я почула про себе від свекрухи.
Я то не велика пані, але вважаю, що елементарне в домі повинно бути.
І ось недавно телефонує моя свекруха до Любомира, і каже, щоб цього року її онук їхав до них.
Ну як вона собі це уявляє?
Ми їздимо до них на Різдво, чи на Великдень. Я не налаштовую сина проти них. Просто літні канікули для нього краще провести у Львівській області.
І ось власне Анна Гаврилівна у всьому винить мене, бо то я повинна вплинути на сина, щоб він хотів їхати до них.
Чоловік її вислухав, і каже мені, що так не чесно, що потрібно чередувати. Раз в одному селі, а раз в іншому.
Я то не проти. Я сказала чоловіку, нехай його батьки щось зроблять для того, щоб онук хотів до них їхати, а там дивись, і я частіше буду до них навідуватися.
Скажіть, будь ласка, я справді маю заставляти дитину їхати майже на два місяці до бабусі і дідуся, де йому не подобається?
Мені самій там важко бути в гостях, і я там не місяць знаходжуся, а найдовше тиждень.
Любомир хоче, щоб я сама подзвонила його мамі, і виправдовувалася, чому ми не відправляємо Артема до них.
Я вже сили не маю. Як з цим всім боротися?
Може хтось був у схожій ситуації?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
