Любомиру було десь 26 років, як він привів цю Оксану до мене на знайомство. Я ж крім того, що на стіл наготувала, нарядила свого сина, як годиться, у класичні штани і сорочку. А ось “невістка” цим зовсім не переймалася, прийшла в спортивному костюмі. Я відразу ж сказала, що така нам не підходить. Син мене послухав. Але тепер Любчику тридцять минуло, і я змінила свою думку
Я довгий час не могла зрозуміти, чому мій дорослий син у 30 років досі не привів мені в дім невістку. Мало того, мій Любчик навіть дівчини немає. І не намагається когось знайти. Про своїх онуків я взагалі мовчу. Певне вже їх і не дочекаюся.
Чому раніше, у 20-25 років чоловіки були вже хоч б з однією дитиною. При цьому встигали працювати на заводі, вистояти у черзі та отримати квартиру, створити сім’ю. Звичайно, все було далеко від ідеалу, але тим не менше, жили ж якось. Були такі, що розлучалися і знову створювали сім’ю.
А що зараз? Чому інакше? Що вплинуло? Я вирішила все з’ясувати на пряму у сина, чому Любомир у свої роки не прагне створити сімейне гніздечко. І відповів він мені таким спокійним тоном, що одружитися можна хоч завтра, тільки чи буде це гарний вибір і раз на все життя. Жінки його віку здебільшого вже з дітьми, і вже були в шлюбі. А навіщо йому доглядати за чужими дітьми?
Свого часу Любомир знайомив мене з дівчатами. То одну приводив, то іншу. Але всі йому зовсім не личили. Він хлопець культурний. Я його пильнувала. Любомир мій постійно в штанах класичних ходив, сорочках гарно випрасуваних. А ці дамочки зовсім про себе не дбали. Одна, здається Оксана її звали, взагалі в спортивному костюмі на знайомство прийшла.
Я вважаю, що таке точно не годиться, тому й відмовляла свого сина від таких дівчат.
Одна була із поганої родини, у когось погані звички чи робота не варта. Важко догодити було мені, я все прекрасно розумію.
Але річ в тім, що зараз я свою думку змінила. Нехай приведе хоч когось. Я буду мовчати і догоджати молодим. Але Любомиру виявляється і так комфортно. Адже я ж говорила йому колись, що чоловіки й у 50 залишаються нареченими, це жінки стають старими дівами, їм в тому плані важче. Ось він і заспокоївся, і каже, що ще встигне знайти свою долю.
Але недавно Любчик мені сказав, що йому зі мною добре і він нічого міняти не хоче. У кімнаті чистота та порядок. Сніданок подається, обід у судочках збирається, вечеря гаряча чекає. Із речами повний порядок. Все на своїх місцях і чисте. Курорт одним словом. Гроші ні на що не треба віддавати. Можна їх протринькати на посиденьки з з друзями. Треба ж погуляти добре, поки наречений.
Все це звичайно добре, але суть насправді, як я відчуваю, в цьому глибша.
Мабуть, не правильно я роблю, що тридцятирічному сину так догоджаю.
Любомир і не захоче нічого міняти в своєму житті. Його ж все влаштовує.
Що скажете, дорогі мамочки, з цього приводу?
Ви також допомагаєте свої синам доти, поки вони не одружаться, чи пускаєте їх у вільне плавання?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
