Любов Степанівно, а голубці подавати вже, чи після бульйону з налисничками?, – спитала мене на ювілею чоловіка Олена, моя наймолодша невістка. І це при всіх родичах. Я ж почервоніла, наче буряк. Всі ж невістки, а в мене їх, окрім Олени, троє, називають мене не інакше, як мамою. Я ж все для цього роблю, але схоже, не судилося цього разу

– Любов Степанівно, а голубці подавати вже, чи після бульйону з налисничками?, – спитала мене на ювілею чоловіка Олена, моя наймолодша невістка. І це при всіх родичах. Я ж почервоніла, наче буряк. Всі ж невістки, а в мене їх, окрім Олени, троє, називають мене не інакше, як мамою. Я ж все для цього роблю, але схоже, не судилося цього разу.

На вихідних в нас знову було свято – сімдесятий день народження мого чоловіка Степана. Вся наша велика родина зібралася за одним столом.

Онуки бігали, сміялися, дорослі розмовляли. А я… я сиділа осторонь, мов тінь. Мій онук, маленький Антон, підбіг до мене, обійняв за ногу і щось нерозбірливо пробурмотів. Я погладила його по голівці, а серце стискалося від ніжності. Але радість була гіркою.

Моя невістка, Олена, навіть не намагалася приховувати свою холодність. Вона називала мене Любов Степанівною, хоча всі інші невістки давно звикли називати мене мамою.

Мені соромно перед родиною, перед сусідами. Вони бачать, як я намагаюся бути доброю бабусею, як я люблю своїх онуків, але Олена… Олена ставить між нами стіну.

Я готувалася до свята, спекла пиріг, який обожнюють сини, зварила бульйон, посмажила налиснички і накрутила голубців, як пальчики. Невістки наготували різних салатів, модних канапок і навіть сирна дошка красувалася в центрі стола.

Я хотіла, щоб всім було добре, щоб всі відчували тепло домашнього вогнища. Але Олена… вона навіть не подякувала мені за пиріг, який я всім невістках і додому дала. Вона просто взяла, як належне і сіла в автівку.

Я намагалася поговорити з нею, але вона відмахується, каже, що так зручніше. Що вона не звикла називати чужих людей мамою. Але ж я не чужа! Я – бабуся її дітей! Я люблю її дітей, як своїх!

Я не знаю, що робити. Як змусити її називати мене мамою? Чи взагалі можливо це? Чи я завжди буду для неї лише Любов Степанівною?

Чи я щось зробила не так? Чи це просто її характер? Або, можливо, я не досить старалася? Що мені робити? Як подолати цю холодність? Як змусити її відчути мою любов?

Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page