fbpx
життєві історії
Люда сиділа біля вікна, опустивши голову на руки. В них троє дітей. Троє маленьких красенів синочків. А він продовжує зустрічатися з тією жінкою, яка була в нього ще до неї. Вона набагато за нього старша. В неї також родина, діти. Знову їхати до неї?

У Люди голова йшла обертом. Вона навіть не розуміла, чи боляче їй, чи… як їй? Вона давно це підозрювала, а подруга, яка на Людине прохання прослідкувала за Андрієм під час його чергової поїздки до столиці «в робочих справах», лише підтвердила її здогадки.

Колись, через якийсь час після їхнього весілля, Люда навіть бачилася з нею.

Поїхала тоді спеціально до Києва, прочитавши в Андрієвому телефоні його переписку з тією жінкою… Люді так хотілося зберегти родину, а під серцем вже жив їх старший Артемчик.

Виписала її номер з його телефону, подзвонила їй. Щось там придумала, щоб запросити на зустріч…

Вона виявилася гарною, видно, що розумна, при грошах. Десь під сорок їй тоді було, а їм з Андрієм – по 27.

Про що була розмова? Побачивши Людине положення, вона одразу все зрозуміла і запевнила дівчину: «Дитино, то все в минулому, живіть собі на здоров’я».

– Але ж переписка ваша і зустрічі – зовсім не минуле!

– Відсьогодні вже минуле, обіцяю тобі, – відповіла вона. Допила каву і пішла собі.

Минуло 12 років, у низ з Андрієм – вже троє синочків-красенів. І Люда знову стала помічати в Андрієві ті самі зміни…

Замріяний погляд, відстороненість, почастішали його поїздки до столиці «у справах».

Спитала в чоловіка напряму – «Що ти вигадуєш, заспокойся», – почула у відповідь…

Люда сиділа біля вікна, опустивши голову на руки. В них троє дітей. Троє маленьких красенів синочків. А він продовжує зустрічатися з тією жінкою, яка була в нього ще до неї. Подруга Тамара це підтвердила, бачила їх разом.

Набагато старша, в неї також родина, діти. Дорослі вже, напевне… Знову їхати до неї?..

***
Людмила написала мені повідомлення в соцмережі.

Виявляється, вона попросила когось, щоб прослідкували за Андрієм – моїм Андрієм! – і нас бачили в Києві, розповіли їй.

Питає, що їй зробити, щоб я залишила їхню родину у спокої.

Нічого не треба робити… Бо це не можливо. Андрій не залишить мене, я – його, бо ми одне ціле, вже багато років. Знову «заляжемо на дно» – не вперше. Будемо обережнішими. Ми звикли, вміємо. Андрій знову пообіцяє дружині, що все в минулому… Що я – в минулому. І це знову буде брехнею.

Бо я – його минуле, теперішнє, і, як ми віримо, майбутнє.

І тільки той, хто не знає, що таке справжнє кохання і якою високою іноді буває за нього ціна, жбурне в нас камінь…

Автор – Олена М.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook