fbpx
життєві історії
Мааамо! – кинувся Михайлик. – Тата більше немає! – Та що ти, синку, – Улянка пригорнула дитину, охопила круглий живіт. – То тобі сон поганий наснився. Вони обоє були в АТО, два брати-близнюки. – Мамо, я одружуся на Улянці наступного тижня, – Поліна не вірила ні очам, ні вухам

Мааамо! – кинувся серед травневої ночі Михайлик. – Тата більше немає!

– Та що ти, синку, – Улянка пригорнула дитину, охопила круглий живіт. – То тобі сон поганий наснився…

Сама вже не заснула до ранку.

Надвечір привезли Бондана. Своїм власним він врятував життя трьох десятків побратимів, так сказав Уляні командир її чоловіка.

Як прощання минуло – для Улянки туман. Ні, ні. То не він. Не її коханий Богдан навіки заснув і буде завжди тепер там, під чорною землею, поруч зі своїми бабусею і дідусем…

До неї горнувся Михайлик, маленька копія Богдана, а під серцем тривожилася донечка: маля навіть там, в теплому маминому сховку, відчувало, що татка в неї більше немає.

…Вони обоє були в АТО, два брати-близнюки Богдан і Тарас.

Обоє повернулися. От тільки у Тараса з тих пір замість обох ніг нижче коліна – протези. І дівчині його це тоді не підійшло – пішла до здорового. Тарас і не журився – навчився викреслювати зі свого життя зрадників раз і назавжди.

Богдан з Улянкою одружилися, жили в будинку, який їй від дідуся і бабусі лишився, зробили ремонт, народився Михайлик, мріяли про донечку. І Бог дав. Коли дізналися радісну звістку – кружляли по кухні у вальсі, як колись на своєму випускному…

Та знову – війна. Богдана мобілізували з перших. Тарас залишився в селі – ноги не пустили на фронт, хоч і рвався.

Через кілька тижнів після прощання з братом Тарас прийшов до Уляни.

Вечір розкидав тривожним небом зорі, у травах, не віддаючи про боротьбу українців і підступність сусідської країни, заливалися цвіркуни. А Уляна не знала, як жити далі і чи жива вона взагалі. Але Михайлика треба було годувати і вкладати спати, пояснювати, чому більше ніколи не буде з ними татка Богдана, треба було, треба було, треба…

Тараса не чекала. Те, про що він говорив… Слова не всі і сприймала, але щось таке було в його очах, голосі…

– Мамо, я одружуся на Улянці через тиждень, – сказав матері Тарас, не ходячи колами. – У липні народиться дитина Богдана і Улянки. Діти мого брата мають рости з батьком.

Поліна не вірила ні очам, ні вухам. Що могла сказати?.. Вона ще не оговталася від втрати одного сина-героя, але… Хотіла щастя другому, і онукам, і невістці…

Поліна мовчки перехрестила Тараса – благословила.

Автор – Олена Мірошниченко

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.