Знайомство з батьками чоловіка пройшло, як в казці, у мене були виключно позитивні емоції. Мама Артура дуже відкрита, товариська людина, ми стали з нею спілкуватися практично кожен день, я приїжджала в гості. Все було чудово, поки не настав момент одруження і вагітності…
Почнемо з того, що майбутня свекруха відразу заявила, мовляв, весілля нам не потрібне, можна і просто розписатися і взяти шлюб, грошей у нас немає, та й взагалі, навіщо зайві витрати. Мої батьки були іншої думки, батько сказав: “У мене єдина дочка і вона вийде заміж так, як годиться, всі витрати за весілля я беру на себе, якщо у вас немає можливості”. На тому і порішили.
Почалися передвесільні клопоти: мама, бабуся, хресна – всі були заклопотані весільним торжеством, шукали хороший ресторан, перебирали меню, шукали тамаду, фотографа, оператора і т.д. Загалом, намагалися, щоб все було в кращому вигляді.
Свекруха ж сиділа собі вдома і її нічого абсолютно не турбувало, вона могла тільки зателефонувати і дати цінні вказівки, що необхідно зробити. Я списувала її поведінку на те, що вона ще не усвідомила, що її Арур одружується, не могла зібратися з думками, і зробити хоча б якийсь крок у підготовці до весілля.
Буквально відразу ж після весілля ми почали думати про власне житло, тому що свекруха сказала, що вона нас любить, але ужитися з нами не вийде. Моя мама тут же сказала, що ми будемо жити з нею, поки не заробимо на своє. На той момент я вже носила під серцем дитину.
Через місяць ми з Артуром і моїми батьками прийшли в гості до свекрухи і свекра з метою обговорити квартирне питання. І отримали у відповідь обіцянки, що нам спільною працею і одні і другі батьки допоможуть.
Через місяць ми взяли іпотеку: 3-х кімнатну квартиру без ремонту. Мої батьки викладалися повністю: ремонт, меблі, кухонна гарнітура і т.д. від А до Я. Новоспечені ж родичі сказали: у неї є чоловік, ось нехай він все і робить (а нічого, що “її чоловік” – це їхній син?). Мені здається, що чоловік повинен був свою дружину привести до себе в будинок, а не до тещі переїхати. Але і на це я знову закрили очі.
Далі наші думки були зайняті появою синочка. Минуло 9 місяців, з’явився на світ клубочок щастя і начебто всі образи відійшли на задній план. Але не тут-то було: родичі чоловіка навіть не приїхали в пологовий будинок зустріти першого онука, сказали, що їм дорого на таксі їхати, а у вас в машині немає місця, тому побачимося потім, коли будете вдома. Але і додому до нас протягом місяця ніхто не прийшов.
Ми самі поїхали до них в гості, привезли онука. Мені знову здалося, що знову все налагоджується. Але ні, це був перший і останній раз, коли на даний момент вони його бачили (дитині півтора року).
Разом з тим ішов ремонт у новій квартирі, і мені доводилося з мамою і дитиною тягатися на ринки, займатися ремонтом, контролювати робітників, тому що чоловік був постійно на роботі. Свекруха, все це прекрасно розуміючи, навіть жодного разу не запропонувала посидіти з онуком, щоб я його не тягала з собою.
Коли ремонт був закінчений і ми переїхали, виникли фінансові труднощі – іпотека, кредити, комунальні послуги і прожиток нас і дитини ніхто не відміняв. Мені від знайомих надійшла пропозиція піти на роботу з дуже хорошою зарплатою. Моя мама відразу ж сказала, що буде допомагати нам з сином, і запропонувала свекрусі сидіти з онуком 2 через 2, тому що у неї був такий графік роботи (причому свекруха не працювала, та й взагалі не знає що таке робота). На що знову отримали відмову: “Я не баба”, “у нього є мама і тато”, загалом, не погодилася.
Моя мама звільняється з роботи і повністю бере все на себе, в той момент, як ми з Артуром ішачимо на роботі. Свекруха періодично телефонує, дає вказівки як виховувати, чим годувати, як мити. Я на це не звертаю уваги і намагаюся не накручувати себе, щоб не провокувати скандал з чоловіком.
Через якийсь час Артур висловив їм своє обурення: чому вони себе не проявляють як бабуся з дідусем? Стався конфлікт, в результаті якого ми не спілкувалися практично пів року. На Новий рік все-таки від них надійшли привітання, зав’язалася розмова, де ми знову виявилися невдалими і непорядними, знову не спілкуємося. Іноді були дзвінки, але ніхто навіть не спитав: “А як там онук?”, були виключно претензії і моралі.
Моє терпіння луснуло і я висловила свою образу чоловіку, за нього, за себе, за сина, і взагалі чому до нас таке ставлення? Ми ніколи не обділили їх увагою, дарували подарунки, а нам що в підсумку?
Буквально на днях у чоловіка був День народження. Вони подзвонили, привітали і після цього подумали, що все налагодилося і стали дзвонити, як ні в чому не бувало. Знову ж таки не цікавляться онуком абсолютно, тільки розповідали, як у них все добре, як вони з’їздили відпочивати, які у них плани і т.д. Я в подиві провела бесіду з Артуром, на що почула, що вони не роблять нічого погано і взагалі я винна в тому, що вони не спілкуються.
Я в повному розпачі. Чоловік або не помічає, або не хоче помічати, що його батьків не хвилює, як ми живемо, на що ми живемо, чим харчується дитина. Конфлікти почастішали, і як врятувати світ між мною і чоловіком, я не розумію. Може, я неправильно міркую? Але хіба матері властива така поведінка, яку показує моя свекруха?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
