Майже 9 років ми живемо разом з Тарасом, але діточок все нам небо не посилає і лелека не прилітає в нашу оселю.
Я зі своїм чоловіком, як вже сказала, живу разом більше ніж вісім років, але розписуватись ми не думали, і відкладали цю справу на потім. Спочатку мріяли про весілля, але грошей у нас не було, потім з’їхалися і стали жити вдвох. Зрозумівши, що весілля необов’язкова і не така вже потрібна нам річ, ми вирішили не витрачати на нього гроші.
Я планувала поставити штамп у паспорті тоді, коли дізнаємося, що станемо батьками, щоб у нас усіх було одне прізвище, але досі у нас з дітками нічого не вийшло. Мені тридцять п’ять, чоловік на три роки старший, тому шансів стає все менше. Я вже замоталася їздити лікарнями, проходити довгі обстеження і чекати якогось дива.
Я завжди вважала, що мій чоловік буде вірний мені до кінця своїх днів, і не могла подумати про те, що він може мені зраджувати. Але це сталося, і я досі не можу відійти. Приблизно рік тому в нашому будинку з’явилася нова співмешканка, якій було близько тридцяти років, і ця Олеся на мою суб’єктивну думку була дуже гарною.
Мешкала вона під нашою квартирою. І я не здогадалася б про те, що вона руйнує наше з чоловіком сімейне щастя, якщо інша сусідка не розповіла мені про те, що ця дівчина регулярно впускала мого чоловіка до себе в квартиру. На мої запитання Тарас сказав, що лише допомагав їй з ремонтом.
Приводів не вірити йому в мене не було, тому просто вирішила спостерігати за чоловіком та його потенційною пасією, і через час мої побоювання підтвердилися.
Я була в повному здивуванні і не знала, що робити. Звичайно, я можу з ним порвати і розійтися, адже квартира моя, але самотньою до кінця своїх днів бути не хочу.
Два тижні тому, коли чоловік на зміні був, до мене ця сусідка Олеся завітала сама, від її пропозиції я впала в ступор.
Каже, мовляв, у мене з твоїм чоловіком все серйозно, зустрічаємося ми вже півроку, і тобі я його не віддам. Сказала ще, що я вже надто стара і не здатна народити дитину та зробити чоловіка щасливим батьком, а вона це зробити може. Я стояла і слухала її і не могла повірити, що це правда. Ледве стримуючи я сльози, я вказала їй на двері.
Після цього діалогу я весь день просиділа роздумуючи. Адже вона має рацію, я нічого не можу зробити для чоловіка. Дитину народити не можу, і все, що я роблю зараз, це заважаю його можливостям стати щасливим і набути повної родини.
З іншого боку я розуміла, що мене таку ніхто більше заміж не візьме, і, відпустивши чоловіка, я сама залишуся без коханої людини. Але чи потрібний мені такий коханий, котрий мене не любить? Остаточно заплутавшись у своїх думках, я вже кілька днів налаштовуюсь на розмову з чоловіком, або чекаю, що сам про все розповість і піде. Для себе вирішила, що тримати його не буду, нехай уже без мене живе.
Так склалося, і цього я не уникну, але все одно мені якось дуже сумно, а в душі я сподіваюся, що Тарас схаменеться і повернеться до мене.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com