Напевно, гріх беру на душу, але заради рідного сина. Так вийшло, що він у мене один і заради нього я готова буквально на все. Я вже пенсіонерка, тож, можна сказати, багато чого побачила і багато чого пройшла. Намагалася все життя поводитися гідно, не обманювати і не зраджувати. Але рідна дитина – це святе.
Олег завжди був добрим. Тиха, спокійна дитина. Дбайливий студент і, нарешті, люблячий чоловік. Він здобув хорошу освіту і швидко знайшов непогану роботу. Був шанс відкрити свій бізнес, але син пішов у батька і ризикувати йому зовсім не подобалося. А незабаром він зустрів Настуню, і вони почали зустрічатися.
Настя наша виявилася дівчиною пробивною. Назвати її вітряною або легковажною навіть у мене, свекрухи, язик не повернеться. Ми багато спілкувалися, і вона мені сподобалася. Настя була із середньостатистичної сім’ї. Тож знала ціну грошам і водночас не прагнула тотальної економії всього на світі.
Відразу ж пара почала винаймати квартиру на околиці міста, але потім справи пішли в гору, і вони переїхали до центру, де орендували більш просторе житло. Одружилися, народився онук, жили, починали збирати на будівництво власного будинку, дуже їм хочеться. Загалом я була задоволена.
Але трапилося вторгнення. І майже рік тому невістка Настя з сином поїхала в Польщу. Коли з’явилася в неї хороша робота у Варшаві і невістка сказала, що може заробити на свою квартиру, адже живуть вони в Україні на оренді, я поїхала й забрала онука. А Настя залишилася працювати.
Син мій Олег працює водієм маршрутки, онуку 8 років. Ми вирішили, що справимося, а Настя нехай попрацює на благо всієї родини.
Звичайно ж, я приходила до сина й онука у гості, поки Настя була працювала. Приходила підтримати як мама. Ділилася новинами. Але кілька місяців тому я зрозуміла, що мій син змінився. Він став потайливим, більш дратівливим. Міг навіть не відчинити двері чи прикрикнути на мене, особливо якщо я приходила без попередження.
Я все звалила на саму ситуацію, що він переживає через дружину. Він же чоловік і мусить знати, де знаходиться друга половина. Крім того, це вона поїхала заробити грошей, а не він. Ясно, що це зачіпає його чоловіче самолюбство, але я вважаю, що якщо ви в шлюбі, а ситуація безвихідна, треба вміти приборкати власну гордість.
Якось я приготувала його улюблених пиріжків і вирішила прийти і принести їх Олегу й онуку ввечері. Була п’ятниця, і я не мала якихось особливих справ. Ну я і вирішила виявити трохи материнської турботи.
Приходжу я, значить, вся така радісна та весела, а тут він виходить із квартири. Не один. З ним була молода симпатична дівчина. Як вони мене побачили, він одразу змінився в обличчі і швидко зачинив переді мною двері. Ну, а я лише мовчки розвернулася і пішла додому.
Наступного дня Олег зателефонував мені і дуже просив нічого не говорити дружині. Сказав, що це не серйозно і що він жива людина. Повторюся, я вже не дівчинка, тож типові чоловічі запевняння та обіцянки мене не чіпляють взагалі. Але це рідний син, тож тут я була беззбройна. Я відповіла, що розчарована в ньому, але мовчатиму. Олег пообіцяв, що таке ніколи більше не повториться.
За кілька днів я розмовляла телефоном з невісткою. Ми часто розмовляємо Інтернетом. Цього разу мені було важко дивитися їй у вічі, нехай і через екран телефону. Але я промовчала. Вона розповіла мені, що скоро приїде. Що грошей має вистачити, щоб додати до їхніх вже існуючих накопичень і або побудуватися, або взяти готову квартиру. Для них, напевно, вона буде замала, але під здачу в оренду підійде добре. Пасивний дохід завжди добре.
І стільки було в голосі Насті радості, щирості та відкритості. Стільки бажання допомогти і сподівань на майбутнє, що після нашої розмови мені буквально захотілося прийняти душ, щоб відмити з себе все моє мовчання та брехню.
Не знаю, як я зможу з нею зустрітися і брехати у вічі. а розповісти – це зруйнувати родину сина. І чи буде Насті й онуку від того краще?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.