Майже щодня за будь-якої погоди Надія Василівна тут: неподалік львівського Храму апостолів Петра і Павла, поруч із трамвайною зупинкою, де збирається стихійний базар: пенсіонери везуть сюди яблука, закрутки, продають саморобні букетики. Старенька виходить продавати зелень та овочі.
Влаштовується, на перевернутих ящиках з-під овочів вона розкладає дрібні жовті яблука, кілька бульб редьки різного розміру та ємність із водою у якій, наче букетики, стоять пучки зелені. На день вдається виручити невеличке збільшення до малесенької пенсії.
Та матеріальне неблагополуччя – не головна проблема. Надії Василівні в місті просто нема куди піти: подруг майже не залишилося, а вдома вона живе з братом. Стусунки у них не ладнаються. Всі зароблені гроші літня жінка віддає молодшій племінниці, сподіваючись, що та колись забере її до себе жити.
У відповідь на запитання, чи почувається вона самотньою, пенсіонерка плаче: «Гірко, що гроші мої потрібні, а я сама нікому не потрібна, навіть рідним».
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.